Збирали квiти, у Днiпрi купались.

Я р о с л а в

(голублячи її).

Гуляй, гуляй, дiвчаточко моє,

Короткий вiк дiвочий, люба доню.

Одне тобi я можу обiцять:

Хоч доведеться мужа роззувать,

Але з колiн пiднiмешся в коронi.

С и л ь в е с т р

Найкраще всiх корон твоя дочка

Премудростiю книжною сiяє.

I поки ти на Чюдi воював,

Вона навчилась з Грек перекладати

I вже читає грецькi письмена.

Я р о с л а в

Чи правда це? Розумнице моя!

Хiба тобi так Греки до вподоби?

Є л и з а в е т а

Але ж у них - ти сам менi казав -

Усi земнi премудростi сокрито.

То хочу я побачить, чи не знав

Якийсь мудрець такого заповiту,

Щоб утворився спокiй на землi

I люди мудро, як в раю, жили.

С и л ь в е с т р

Премудрiсть ця в ученiї Христовiм.

Я р о с л а в

Христос сказав - несу не мир, но меч...

Нi, друже мiй, нема шляхiв готових,

Щоб давнiй грiх зложити з людських плеч

I мудрий рай тут на землi зростити.

Береться мудрiсть не iз заповiтiв,

А iз шукань i помилок гiрких.

А щоб людей добру призвичаїти,

Чимало князь голiв стинає злих...

Бо кроткий вiк без кровi не создать,-

Ранiш закон, а потiм благодать.

Людей учу я страхом i книжками,

Але i сам я у людей учусь.

Бо мудр народ, i житиме вiками

В трудах i битвах вихована Русь.

В цю хвилину чути якесь рикання, а потiм дiвочий смiх i вереск бiля статуї лева.

Я р о с л а в

Що там таке? Чого це крик дiвочий?

Чого вони всi скупчилися там?

Пiди довiдайсь.

Дiвчата з реготом кидаються врозтiч. З-за рогу постаменту висуваються спочатку чиїсь ноги в чоботах, а потiм вся чорна фiгура бородатого монаха, що сiдає на лавi i протирає очi. Дiвчата смiються.

Д i в ч а т а

– Та який рудий!

– Дивись, дивись! патлатий!

– З бородою!

– Неначе лев! I рикає як лев!

С в i ч к о г а с

Киш, мокрохвостi! Вам чого тут треба?

(Пробує пiдвестись, але знову сiдає).

Бо як вхоплю... то голову зверну.

Ярослав та iншi наближаються.

Я р о с л а в

(суворо).

Хто це такий?

С и л ь в е с т р

Та це наш Свiчкогас! Списатель книжний.

Я р о с л а в

Що ти там робив?

Д i в ч а т а

Пiд левом спав. А це пiд головою!

(Показують чималий череп'яний плескуватий жбан).

С и л ь в е с т р

Упився знов, п'яниця безсоромний,

Сосуд скудельний! Я ж тобi казав:

Не доведи до бiсової чашi, Спинись на третiй.

С в i ч к о г а с

(жалiсно).

Господи, прости!

То чим би я лiчив, премудрий отче,

Як не було тут чашi, тiльки жбан...

С и л ь в е с т р

Опам'ятайсь, безумче! Встань пред князем

I не скверни брехнею язика.

С в i ч к о г а с

(схоплюється зляканий).

Прости мене, великий господине,

Не од вина, од мудростi охляв...

Я ро с л а в

Що ти верзеш!

С в i ч к о г а с

Єй-єй, великий княже!

Сам посуди, якщо вже на вино

I то якась потрiбна мiра, кажуть,

Щоб розум не пiшов кудись на дно,

Та що ж тодi казать про мудрiсть книжну,

Яка мiцнiша всякого вина!

Ось я писав, бач, книгу дивовижну,

Аж чую - в головi якась мана...

Свят, свят господь! Мерщiй вина хильнув,

Щоб з розуму прогнати цей туман,

Та надто вже малий попався жбан...

Бо не розвiяв мудрiсть навiсну,-

I з горя я заплакав i заснув.

Я р о с л а в

Ти правду кажеш - писано-бо єсть,

Щоб бiсеру свиням не розкидали,

То i тобi ж така довлєєт честь:

Якщо вiд книг глава твоя страждала,

Та щоб од мудростi не вилiзли власи,-

Iди на хутiр i свиней паси.

С в i ч к о г а с

Як то свиней! Але ж я божий iнок!

Не хочу я!

С и л ь в е с т р

Не слухався порад,

То i паси тепер свиней i свинок,