Королево!

I н г i г е р д а

(здивовано).

Та це ж Гаральд! Гаральде, звiдки ти

У Києвi з'явився полудневiм,

Пiвнiчний гiсть вiд конунгiв-братiв?

Г а р а л ь д

(цiлує край її сукнi).

Багато де я мандрував i бився,

В Сiцiлiї, у грецького царя,

З того часу, як переплив моря

I з родичами злими посварився.

I ось до вас свiй човен повернув,

В Гардарику 1 шукати талану.

Тобi клянусь служити чесно й твердо,-

Чи прихистиш вигнанця, Iнгiгердо?

1 Давня скандiнавська назва Русi.

I н г i г е р д а

Бажаний гiсть, тебе я бачить рада,

Гаральде, син Сiгурда, смiлий князь.

I Ярослав, я певна, в слушний час

Як вернеться, знайде тобi посаду.

Г а р а л ь д

(пiдводиться з колiн).

Тобi мiй меч i все життя моє!

Є л и з а в е т а

(скрикує).

Ай! боже мiй! Вiн дряпає, клює!

Вiзьми його! Не можу далi я!

Г а р а л ь д

Дозволь менi!

(Обережно забирає сокола).

Бiдняточко моє!

Рука в кровi! Хiба ж їх можна брати

Без рукавички - гей, вiзьми, Рулав!

(Передає сокола джурi).

Але стривай! У лiсi ж не була ти,

I я тодi не за тобою мчав...

А звiдки ж сокiл...

О, яка пригода!

(Оглядається i бачить Анну, яка смiється).

Це, значить, ти його передала!

О королево! Знов тобi хвала

За двох дочок прекраснiшої вроди!

Як ти сама, Олафова дочка.

I н г i г е р д а

Так - Анна це, а це Єлизавета.

Га р а льд

(палко).

Єлизавета! Єлизiф! Яка,

Яка ж вона прекрасна! Так, мене ти

Сюди на щастя, доле, привела!

О вiщi дiви Долi i Часу,

Вердандi, мудра дiва днiв бiжучих,

Ти провела мене крiзь лiс дрiмучий,

Щоб я знайшов життя мого красу!

Я мчав крiзь лiс, крiзь гори i долини,

Немов ловець на ловах соколиних,

А сокiл цей, що так мене манив,

На iншу руку раптом пересiв.

I щоб здобути руку цю дiвочу,

Пройду я свiт вiд пiвдня до пiвночi,

Своїм човном схвилюю всi моря,

Здобуду свiт, корону, перли, славу,

I все для тебе, донька Ярослава,

Лиш покохай мене, моя зоря!

(Бере за руку Єлизавету, зазираючи їй у вiчi).

IV

Раптом чути дзвiн багатьох дзвонiв, сурми, вiтальнi крики. Всi кидаються до арок.

I н г i г е р д а

Це князь! Це вiн! Мерщiй подати конi!

Назустрiч всi! Ходiм, Гаральде! Донi!

Всi швидко йдуть до виходу.

Лиш один Микита залишається в галереї.

Вiн дивиться задумливо крiзь арки.

М и к и т а

Настав мiй час... бажаний час вiдплати

За кривди всi, що Новгород зазнав...

Та хочу все ж тепер я сам пiзнати,

Чим вiн людей отак причарував,

Владика Русi, мудрий Ярослав...

Але в цей час, рiшучий i врочистий,

Чого ж мiй дух збентежений охляв...

Бо ясний ангел, лагiдний i чистий,

Тебе закрив вiд мене, Ярослав...

Завiса.

ДIЯ ДРУГА

"ЗАКОН I БЛАГОДАТЬ"

1030 р.

Луг перед брамою княжого терема - замку в Києвi. Його мури iз скупо прорiзаними де-не-де подвiйними вiкнами вiзантiйського стилю, з пiвкруглим верхом i колонкою посерединi здiймаються в глибинi лугу. Внизу, пiд широко розкинутим гiллям величезного дуба - глибока арка брами, входу до княжого двору. За рогом замку праворуч, через низеньку огорожу з двох чи трьох брусiв, видно крутий обрив - яр, за ним вiддаля, на сусiдньому горбi - величний храм

богородицi десятинної з золотими банями та iншi будiвлi. З лiвого боку лугу, на першому планi, на гранiтному пiдмурку - велика мармурова статуя лежачого лева. Навколо постаменту мармуровi лави з рiзьбленими спинками. Лiтнiй ранок.

І

За сценою далекий спiв дiвчат. З ворiт замку звуки сурм, i зараз же по тому з брами виходить загiн княжої варти, яка стає обабiч входу. А за хвилю з брами виходить сам Ярослав у супроводi Сильвестра i Микити, який iде позаду. Ярослав трохи кульгає на праву ногу. Ще далi - два боярини: Мирослав i Слав'ята.