Шрифт:
I душу там збентежену одкриєш.
(До iншого ченця).
Куди це ти зiбрався, Свiчкогасе?
С в i ч к о г а с
Благослови, достойний отче, вийти -
Чорнило зсякло, треба розвести
I каламар просохлий цей наповнить.
С и л ь в е с т р
Ану сиди i не кажи брехнi!
Не каламар просох, а, мабуть, горло,
I не чорнила жаждеш, а вина!
С в i ч к о г а с
Їй-богу ж нi! По-перше, я не п'ю,
I жодної вiверицi 1 не маю,
Та й ключник княжий виїхав в село,
Хто ж бiдного монаха почастує?
1 Вiвериця - найдрiбнiша монета в стародавнiй руськiй грошовiй системi.
С и л ь в е с т р
А ти б i рад! Чекаєш лиш нагоди,
Аби вином упитись даровим!
Одумайся, невiголос ледачий,
Згадай, чим був i чим тепер єси.
Знов хочеш стать нещасним свiчкогасом!
С в i ч к о г а с
Та я ж нiчого!
С и л ь в е с т р
Я тебе призрiв,
Ченцем зробив, списателем iскусним.
Ти хоч дурний, принаймнi сапоги
Мужiв розумних поносив у мене,
То знов назад!
С в i ч к о г а с
Прости, премудрий отче!
С и л ь в е с т р
Хiба не чув словес святих отцiв,
Як хмiль ченцiв в скотiв перевертає,
Що третю чашу наливає лев,
Четверту - вепр скажений, п'яту - бiс.
С в i ч к о г а с
О боже ж мiй! Та я ж єдину чашу,
Куди вже там про п'яту i гадать!
II
В галерею з правого боку входить князiвна Єлизавета, молода 17-лiтня дiвчина, з молитовником в руках.
С и л ь в е с т р
Благослови господь тебе, князiвно!
Ченцi поштиво уклоняються, а Єлизавета, кивнувши їм голiвкою, пiдходить пiд благословення до Сильвестра.
Єлизавета
Скажи, мiй отче, чи давно пройшла
До церкви мати?
С и л ь в е с т р
Тiльки що, недавно.
Спiши, дитя, господь тебе простить
(гладить її по голiвцi),
Бо ангельська душа твоя i чиста.
Є л и з а в е т а
О нi, мiй отче... зараз грiшна я,
Бо гусляра заслухалась старого
I в божий храм спiзнилась.
С и л ь в е с т р
Бог простить.
Є л и з а в е т а
Як тут у вас затишно i цiкаво,
Якi книжки великi...
(Спиняється бiля конторки Микити).
А якi
Блискучi фарби! Чистi i яскравi,
Немов смарагд або в саду квiтки...
У тата є фiал 1 дорогоцiнний,
Неначе мед прозоро-золотий.
Крiзь нього я, коли була дитина,
На божий свiт дивилась з темноти.
I все тодi таким здавалось дивним,
Немов в раю чи в радiсному снi -
Такi ж твої малюнки чарiвнi...
1 Фiал - чаша.
С и л ь в е с т р
Микита в нас зело прехитрий майстер
I в чудному художествi велик.
Є л и з а в е т а
(милуючись мiнiатюрою в книзi).
Яка краса! Як барви всi согласно
В один вiнок на золотi сплелись!
Так, це той свiт далекий i прекрасний,
Що в кришталi я бачила колись.
М и к и т а
Бо дивний свiт, що бачила ти в чашi,
I є, княжна, мистецтва дивний свiт -
Воно завжди пiдносить душу нашу,
Краси й добра нехибний заповiт.
Але душi збентеженiй i хмурiй
В святу красу дороги не знайти...
Блажен, кого життя минають бурi,
Спокуса зла не стрiне на путi...
С в i ч к о г а с
Отак i я, коли дивлюся в чашу,
Далеко легше стане на душi.
Проходить скорб...
С и л ь в е с т р
(гнiвно).
А ти чого, монаше!
Ану-бо геть! Знайшовся теж мудрець!
Геть з-пред очей!
С в i ч к о г а с
(про себе).
Якраз менi до речi -
Напевно, вже прийшов виночерпець...
(Виходить).
Є л и з а в е т а
Ну, я пiду,
(зiтхнувши)
бо гнiвається мама...
Прощай, мiй отче...
С и л ь в е с т р
Бог благослови
Тебе, голубко наша яснокрила!
Є л и з а в е т а
(до Микити).
Прощай i ти, художниче умiлий.
З яких до нас ти завiтав країв?
М и к и т а