(гнiвно).

Це змова, щоб мою понизить честь!

Де Iнгiгерда?

Iнгiгерда пiдходить.

Знову злая лесть!

Як цар Давид глаголет. Знов мене

Ядий мiй хлiб вражає. Хто почне

Гiрке вино, то хай не кривить рота.

I н г i г е р д а

(гордо).

Не Ульф почав. Тобi прийшла охота

З Альдейгюборга вигнати його.

Iз мiста вiна шлюбного мого!

Як мiг Гольмгард у нього ти вiдняти?

Я р о с л а в

(гнiвно).

Гольмгарда я не вiдаю, жона!

Є Новгород - i час би пам'ятати

Княгинi руськiй славнi iмена!

I не вiдняв, бо не його то мiсто,

Правителем моїм лише вiн був.

Та й празив зле i не принiс користi,

Згубив полки i слави не здобув.

То дякуйте ж терпiнню моєму,

Що голови я не зiтнув йому

I в монастир тебе ще не замкнув!

I н г i г е р д а

(блiднучи вiд гнiву).

Не смiєш ти! Вiн ярл 1 i старший в родi,

А я дочка Олафа!

1 Я р л - можновладний граф.

Я р о с л а в

Досить! Годi!

Доволi вже цих ярлiв без землi!

Пройшли часи Еймунда i варягiв,

Якi на Русь по золото плили.

I н г i г е р д а

Тодi i ти не мав землi i стягiв,

Еймунд тобi здобув i Русь i стол.

Сурми i музика.

Я р о с л а в

Яка брехня! Наємником за грошi

Був твiй Еймунд, а потiм перейшов

До ворога,- що дав за меч дорожче.

Такi варяги!

I н г i г е р д а

(спалахнувша).

Але i ти варяг!

Я р о с л а в

Нi, не варяг! Є в мене кров iная.

I н г i г е р д а

Рабинина...

Я р о с л а в

З усiх небесних благ

Найвищим благом кров я цю вважаю,

Що є з народом вiрний мiй зв'язок.

Менi не треба пишних тих казок,

Що предкiв нам шукають десь за морем.

Народ мiй тут, на рiдних цих просторах,

Вiд Києва до Ладоги живе.

I не заброд Iсландiї суворих,-

Мене своїм вiн предком назове!

Повертається, щоб iти до помосту, але в цю мить пiдходить видимо стурбований Мирослав.

М и р о с л а в

Пробач менi, великий господине!

Я р о с л а в

Що там таке? Нема часу для справ.

М и р о с л а в

Чекать не можна. Знов про Коснятина

Я новину важливую пiзнав.

Дивись цей лист, його перехопили

В кружалi 1 ми в таємного гiнця.

На тебе змова...

1 Кружало - шинок.

Я р о с л а в

(переглядає нашвидку пергамент).

Ще не до кiнця

Звершили ви своє ганебне дiло!

Не досить їм державу розхитать,

То вже мене вразити яко тать,

О Коснягине, мислиш, раб лукавий!

На родича, на князя нiж кривавий

Наважився убивцям передать...

Чи не тебе прощав я стiльки раз,

Шануючи усi твої чесноти

I допомогу в оний бурний час...

I ось тепер знов заколот i проти

Мого життя крамола пiднялась!

Так, це його i пiдпис, i печать...

Але кому ж надiслано листа?

М и р о с л а в

Тепер цього не можна вже пiзнать,

Бо посланця живим я не застав.

Я р о с л а в

Страшнi дiла! Коли закон i правду

Нарештi я затвердив на Русi,

Вони вiйни i кровi тiльки жаждуть,

Щоб повернуть усобицi часи.

Нi, годi вже вагань i милосердя!

Вразити треба гiдру навiсну...

У монастир замкну я Iнгiгерду

I Коснятину голову зiтну.

З гордо пiднесеною головою iде на помiст i сiдає на трон. Iнгiгерда, Анна, Єлизавета та 12-лiтнiй хлопчик Володимир iдуть за ним i займають свої мiсця. Бояри й дружинники стають навкруги помосту. Народ заповнює луг.

V

Пiд звуки музики починається похiд Гаральда. З лiвого боку повз натовп, що розступився, йде Гаральдова дружина з знаменами; невiльники, що несуть дари, i нарештi сам Гаральд в пишнiй тунiцi та позолоченiй кольчузi i в увiнчаному короною шоломi. За ним кiлька джур i зброєносцiв, з яких один несе невеличку позолочену арфу. Серед варягiв Свiчкогас, чиє бородате й добродушне слов'янське обличчя аж нiяк не пасує до варязького його озброєння i одягу. Гаральд з гордо пiднесеною головою швидко пiдходить до помосту i, схилившись на одне колiно, зараз же встає.