пожерла. Тут возможні якнайширші конотації до скандінавскої міфології чи

навіть посиланія на труди алхіміків, поскольку Ліса і Пєтух - це как би

протилежні стіхії, твьорде і жидкє, чи то пак летюче, начала, а на глибших

ступенях посвящєнія - так і взагалі главнейший біном сверхсовременно!'

антропології, так називаємо! мета-антропології. Но саме главне, шо наш

персонаж перестає мислити лінійно. Він храбро відкидає категорії, свойствєнні

огранічєнному западному уму - як-от: раздєлєніє на суб'єкт і об'єкт, одиничне

і множественне, вірне і хибне і так далії. Но от мене найбільше тривожить, так сказать, то, шо осталось невисказаним і как би непроявленим, і шо

проніцатєльний читатель, по мнєнію глубокоуважаемо! госпожи Ліндґрен, должен

був схопить поміж рядками текста. А іменно - інтєґрация органікі в

нєорганіку, в смислі пропеллера в його спину. Адже Карлсон виступає тут як

апологет кібєр-панка. Ти от звернув увагу, шо вона, в смислі Ліндґрен, сознательно замовчує цей перехід, союз анатомічєскої і техногенної

субстанцій, взаїмне проникнення цих фактур одна в одну? Тобі це не кажеться

странним?

БУБА: В якому смислі?

МАЕСТРО: У якнайширшому. Це, знаєш, пахне масонами і їхніми ложами. І звідси

веде вже зовсім інша стежина. Так би мовити, стик культурних пластів западної

літєратур-

227

ної традиції і чисто слов'янської мультиплікації з властивими їй

алкоголічєскими прічудами у вигляді антропо-морфічєскі ізображаємих животних.

Да, мова йде про мультіки о Гєнє і Чебурашке. Ти вловлюєш цей тонкий перехід, да?

БУБА: Безумовно.

МАЕСТРО: Но поскільки сам Гена і отой другий вже були достатньою мірою

згадувані як у масовій, так і самвида-вівській періодиці, ми їх касатися не

будемо. Ми схопимо їх всіх за яйця. Поскільки я хочу звернути твою увагу на

мрачний і дємонічєскій образ старухи Шапокляк.

БУБА: Радикально.

МАЕСТРО: Да! І я про те ж! Ібо... Ібо іменно она являється как би

персоніфікованим уособленням... Ага, персоніфікованим уособленням тьомних сіл

человеческой души, так ска'ть, бессознательного, на кшталт разного роду

бєсноватих желаній і прочая, прочая. Но вона, ця старуха Шапокляк, вона, в

прінципі, начало хоть і женьскє, но актівне, і потому заслуговує детальнішого

аналізу. От візьмімо до уваги цей чисто фройдістскій сімвол на її голові -

огромнєйшу бесформєнну шляпу...

біб

Він добирається до лігвища братів Коклюшів десь біля десятої ранку. Стоїть

під старими дверима зі стопленим дзвінком, поруч із яким хтось (гаразд, гаразд - він) надряпав:

тут і зараз

Він дзвонить тричі.

З-за дермантину чути човгаючі кроки.

– Хто?

– Я.

– Не гони біса. «Я» бувають різними. Пароль!

– «Антиодуд рятує світ».

Молодший Коклюш, бідака-енурезник Олег, обережно прочиняє двері на ланцюжку.

Побачивши, хто там, впускає

228

маестро до барлогу. Перед тим, як зачинити, визирає з дверей і перевіряє, чи

за маестром не тягнеться якийсь хвіст.

У хлопців, здається, триває ніч. Він заходить з коридора до кімнати, і тут же

по горлянці шмагає пряний дух маконхе.

Брати сидять у продимленій темряві і слухають чорний гул27. Атмосфера в

кімнаті нагадує закриту вечірку на урановій шахті на глибині 600 метрів. На

голові у концептуалістів - спелеологічні ліхтарики, в Сашка синій, в Оле-жика

– червоний.

Із самого ранку треш-концептуалісти шмалять дур. Обидва вже опромінені

настільки, що світяться. Маестро падає в образ і вітається:

– Доброго ранку, риб'ята! Ви тут, бачу, наркотики курите?
– маестро стає в

позу і артистично декламує: - Душа нє стоіт ні гроша, когда ісполниться

прогноз, і потрєбітєль гашиша пріобрєтьот туберкульоз...

Сашко підіймає зад зі скрипучої тахти, застеленої цератою, і тисне маестрові

ґраби. По маестровому обличчю плигає синій зайчик. Сашко простягає маестрові

пластикове кільце з ліхтариком. Маестро закладає його на голову і вмикає: ще

один червоний промінь.

– Ми графік ломимо, - каже Сашко і киває головою.

– Ми тепер люди без часу, - додає Олег, винуватець того, що тахта застелена