маестра пронизує спалах думки, хоробрий крок, і він чує впевнені слова, якими

це можна описати.

Осяяні світлом параш (А.М.Давихам, Неопубл., 2003) 212

213

Наступність поколінь нагадує асфальтоутрамбовувач. Старе покоління щораз

відтягує свій кінець і, коли людству вчергове хочеться скинути мегалітичну

мушлю пам'яті, постійно переводить стрілки на інших. Тому покоління, котре

відходить зі скрипом, - це не якесь там коліно шестидесятників, вісімдесятників чи - господипомилуйскажіть-алілуя - дев'яностиків. Під скрип

думок відходить покоління L, GENERATION LOGOS: покоління, яке говорило

найбільше; воно говорило і говорило і не могло заткнутися навіть тоді, коли й

казати вже було нічого, пригнічене невичерпністю Слова, котре так і не

дозволило бути зрозумілим бодай собі самому.

Скажіть «алілуя», і ви врятовані. Скажіть це.

С,К,А,Ж,І,Т,Ь.

Тисячолітнє царство Слова зникає за куртиною скрипу. Називання губиться й не

може більше знаходити нових знаків для доби без назв. Найвульґарніше, що

вдалося вигадати - назвати цей кінець кінців ПО СГ-модернізмом. Зайвий доказ

того, що доба без назв справді поза означенням, а номінуюча свідомість

принципово не здатна переступити поріг тиші. Єдине, на що в неї великі яйця,

– так це ходити над прірвою нео-значеного різними кладочками-префіксами на

кшталт НЕО-, ПСЕВДО- чи ПОТС-.

Світ змінився.

Людство роздирається у поліфонії, і кожен крик тут - заклик до тиші. Воно

шукає тиші у героїні, в алкоголі, у потенційній можливості вимкнути мобільні

телефони. Навіть Слово люди пробують обернути на тишу - але, описуючи її, все

одно не замовкають.

Людство вже так давно прагне тиші, що єдиний вихід для себе бачить у

катастрофі, трагедії небаченого досі масштабу, яка змусить завмерти цілий

світ у розпачі (бо основне, чого навчило Слово, - це скорбота над самим собою

і втраченою цілісністю). Та, перш ніж пронесеться думка «Це не з моєї вини! Я

тут ні до чого!», планета отримає вимріяну секунду світового безмов'я. Цього

виявиться досить. Слово лусне й

:\ осиплеться. І що б не йшло услід за тишею - світло звуку,

? трансценденція шрифта у пробіл, ряди знаків оклику, що

розчиняються поміж факторіалів безконечности - все це

буде великим переходом у відчуття. Перш за все - у відчуття

тиші.

: Люди тиші будуть останніми, хто поставить крапку в і Тексті, позаяк вони -

перші, не зацікавлені в доставлянні І після крапки ще пари. їх більше не

манить естетика коми. І; Вони - це новий вимір крапки, новий намір точки, яка

І перетворюється на зріз нитки, безконечний тунель вглиб V чистого аркуша, спочатку було

СЛОВО потім була

2і2

Маестро чухає чоло з переходом на потилицю - по чому з недовірою вивчає

почорнілі нігті. Знову закриває свій «Неопубл» і думає, до чого можуть

призвести подібні мізкування.

Втім, якщо немає з ким бавитись у Гру правил, завжди залишається

найдосконаліший, остаточний суперник - ти сам. Питання, наскільки далеко тобі

дозволяє заходити твій страх?

Він підіймається вгору, вздовж трамвайних торів, знаючи, що є абсолютно

невидимим у цьому місті, де люди поглинуті собою до такої міри, що

перетворилися на комах - дискретних, лискучих хітинових жуків, котрі вічно

тікають у жасі, що секундна стрілка годинника от-от прохромить їх, мов

шпилька ентомолога.

З-за спини виривається трамвай, і маестровий настрій скаче в екстазі. Він

пригадує, що давно вже хотів записати про «Бабусю й Чудовисько», п'єсу, що з

похвальною регулярністю йде по вулиці Чупринки. Але перед тим він подумки

окреслює

214

215

f

Об'єкт №6. ПРИРОДНИЙ ТЕАТР

Шекспірова сентенція про те, що світ - Театр, всяке прийдешнє покоління

тлумачить по-своєму: чи то як прісний зразок поетичної метафори, чи як

скрушну констатацію людської дволикості, чи як буквальну вказівку для і на

Гравця. Той Театр, про який піде мова, багатий на декорації, костюми і

музичне аранжування, однак його репертуар за останні п'ять тисяч років