протилежний бік дороги перед самісіньким носом транспорту.

5. НОЇВ КОВЧЕГ (Високий Замок р-ну Замарстинова; соціальна містерія). П'єса

має глибоко алегоричний зміст, тому слід велику увагу приділити знакам: кольорам, числам тощо. Двоє молодих закоханих з'являються на краю Високого

Замку, відразу над обривом. Кілька хвилин вони дивляться зворушено на коробки

бетону й рури труб. Цілуються. Підтримуючись навзаєм, спускаються вниз - із

гори у місто.

Ця вистава мала альтернативне прочитання у вигляді загибелі пароплава

«Титанік», де алюзії на Ноїв ковчег обігрувалися з притаманним тій порі

пафосом есхатологічної антиутопії. Така собі демонстрація, що могло спіткати

людство, якби у прірву за бортом ковчега не ступили Закохані. Однак це, повторюсь, є відхиленням від апокрифічного варіанту; у Льовові п'єса йде в

оригінальній режисурі.

6. МОЙСЕЙ (вул. Дорошенка, час-пік). У момент найбільшого руху по вулиці (це, як правило, післяобідень) на сцені з'являється богомільна, проте п'яна в дим

алкоголічка із зачіскою «під хлопчика». Вона худа, засмальцьована, 218

І

219

смердюча і страшна. Але від неї віє такою космічною одухотвореністю, що її

постать мимоволі притягує погляди цілої вулиці. Сива баба, похитуючись, наче

бувалий матрос, йде вулицею, плямкає губами і стиха бурмоче прокльони; кожне

ЇЇ заточення то вправо, то вліво викликає тихі охкання та скрики в особливо

чутливої публіки. У найнесподіваніший момент баба різко вискакує на проїжджу

частину і, під урочисті фанфари гудків, зупиняє нерозривний потік

автомобілів, маршруток і трамваїв владним змахом рук. Змовкає все, і море

розходиться - алкоголічка неспіхом переходить дорогу, опускає руки і

розчиняється серед натовпу.

За майбутнім поколінням шанувальників природного Театру лежить створення

численних монографій, документальних фільмів та мультимедійних відеопроєктів, присвячених цьому питанню.

Самим львів'янам, якщо вони хочуть опинитися в культурному аванґарді Европи, час зайнятися вишукуванням та каталогізацією природних п'єс, які регулярно

відбуваються у Леопіллі. Наскільки мені відомо, офіційно зафіксованих

природних Театрів (не беручи до уваги іронічних візій Х.Л.Борхеса) у світі

поки що немає. Тому в першу чергу необхідно створити каталог кишенькового

формату на зразок туристичного буклета, де кожен бажаючий може побіжно

ознайомитись із театральним репертуаром міста: замальовки-шкіци, оригінально

підібрані маршрути, несподівані паралелі.

Резонно припустити, що репертуар саме львівських природних Театрів у

перспективі стане непоганим джерелом доходів. Він (Театр) легко перетвориться

на місце паломництва андеґраундної богеми та поціновувачів неакадемічних

вибриків Мельпомени з сусідньої Польщі, Чехії і т.д.

За умови грамотного позиціонування феномену Театру Львів має всі передумови

до зародження потужної суб-

культури новітніх театралів ' нових естетичних обріїв.

носіїв нової моди, візіонерів

театрали

– вони (а це, наважуся спрогнозувати, буде естетично невдоволена сьогоденням

молодь, яка вже пробувала себе в пусканні різного гатунку контркультурних

коників) намагатимуться всіляко приховати свою причетність до Театру з

кількох міркувань. По-перше, беззаперечна реальність вистав та топографічна

прив'язаність репертуару. (В добутку це становить надто спокусливу знахідку, аби виносити її у широкі маси; ті, як завжди, докладуть максимум зусиль для

применшення величності знахідки.) По-друге -цілком вмотивований страх зірвати

надмірною розафішо-ваністю Театру якусь особливо цінну з естетичної точки

зору п'єсу.

Щодо розвитку глядацької субкультури як такої, то вона може мати несподіване, а для декого навіть пророче продовження. Таємничість, яка щораз щільніше

сповиватиме сподвижників цього ars nova, почне видаватися знайомою. Можливо, когось раптово осяє, і на гадку спадуть масонські містерії. Фіналом п'єси

стане думка не відомого нам театрала: «Десь вже це було...».

І такий висновок буде найкращим підтвердженням гомеостазу, динамічної

рівноваги Об'єкта №6.