– Та не перебивай. Повертаємося на канапу, покурили ше. Аж тут сумніви

починають брати: були ті омці направду, чи то загрицало нас наніц. І тут нас

як не висадить, як не дойде! Думаємо: ніх-х-хуя собі накрило нас - вигнали

собі, буцімто серед ночі приїхали якісь хіпаблуди з Омська! Але йти у

лабіринт ше раз, провіряти - знаєш, як страшно? Там привид ходить. Ну, ми

давай, шоби страх прогнати, вирішили діафільми дитячі через діапроектор

дивитися. Ми, як малі були, нам тато їх дофіґа накупив. Дивимося перший

діафільм, «Лисичка-сестричка».

– А ми якраз Хєндрикса, блін, minimal dub remix поставили... Самі зварганили!

230

231

– ... і врубали «Foxy Lady»! I тут, курва, до нас доходить, що діафільм

абсолютно лягає на музику - один до одного! Уявляєш собі таке? Ніби кліп на

замовлення! Ну та добре. Поміняли ми музику, гадали, на душі проясниться.

Поставили собі шось стареньке, з патефончика. Сидимо, слухаємо, діафільми

дивимося, нерви заспокоюємо. А музика чимраз драматичніша, напруга

наростає... Аж тут Олежик як не СКРИКНЕ!!!
– імпульсивно вигукує Сашко, і

маестро підстрибує на тахті від несподіванки.

– ...Як не СКРИКНУ!!!
– емоційно підтверджує Олег, і маестро здригається

знову.
– Я ж дивлюся, а там!.. Там таке, шо... Сашко, покажи йому, бо не

повірить.

Сашко перемотує плівку назад до пам'ятного кадру. Маестро бачить на ньому

товстуна-бая, що розвалився на подушках і прислухається до якогось підозріло

носатого нувориша. За вікном келії рясніє східними зорями ніч.

.- А тепер гоп-ля!
– Сашко перевертає діапроектор догори дриґом, і в маестро

самого від несподіванки та міцної бамбалачі перехоплює подих. Біло-червоний

смугастий халат бая і зорі за вікном утворюють автентичний американський

прапор, а тінь носатого аксакала - контури СРСР.

– Заколот?
– коротко цікавиться маестро, вмить прогледівши глибини всіх

глибин.

– Нє. На наш погляд - нелінійна шифр-система. Ми, як це побачили, тепер

тільки те й робимо, шо проглядаємо кожен кадр під різними кутами.

– Обмін інформацією...
– нагадує братові одну з актуальних версій Олег.
– Ми

розробили теорію, за якою кожен кадр - це алегорична притча про комунальну

сансару в Узбецькій РСР.

– Або, за іншою гіпотезою, якийсь наказ... Наприклад, секретному

американському резидентові десь в Азербайджані, город Гянджа. Приміром, провести диверсію на будові атомної електростанції.

– Та ні, - заспокоює маестро.
– Це обикновєнний міжнародний заколот. За який

рік діафільм?

– За восємдєсят сьомий.

– Значить, все вірно. Три года оказалось достаточно, - загадково каже він і, примружившись, вдивляється в діафільм. Нарешті, наче пересвідчившись у

чомусь, про що давно підозрював, він пляцкає себе по коліні.
– Канешна. Так і

думав. Алегорія «Бурі в пустині». Все рощитано на кілька років наперед.

Декілька секунд брати Коклюші втуплюються в проекцію, а потім експльодують

захопленими вигуками: «Точно!», «Вєрняк!», «Стопудово!».

Але маестро робить застережний жест рукою, показуючи, що це ще не все.

– От ви чули про трагедію на Скнилівському летовиґці?
– каже він авторитетно.

– Це тоже з розряду контроля мас і історій про психотронное оружие. Оце я, кстаті, називаю «насильницькою українізацією». Взяли, зібрали людей під

предлогом авіашоу, а потім кинули на них самольот. Вогонь, кров, сльози, шок!

Відкинуті всі стандартизовані шаблони мишленія і мовлення. Іменно в цей

момент у силу вступає надсекретний циркуляр з Міністерства освіти і науки

України про заміну в національному лєксіконі іностранного слова «аеродром» на

національно-свідоме «летовище». Шо, не вірите? А хіба ви чули, шоб якась

україномовна періодика писала про трагедію «на Скнилівському аеродромі»? Ні.

Тілько «летовище».

– А шо? З масами тільки так і слід працювати, - погоджується Сашко, великий

любитель маніпуляцій та зомбіфі-кацій.
– Квант правий. Не погодилися, тлумки, на новий правопис, то їх силою змусили. Одній літері «Ґ» які лише заходи