присвячені були: убивство журналіста, в імені якого, при особливо вдалому

написанні, тих ґе аж чотири.

На мить компанія замовкає, захоплена величчю державницьких діянь. Крізь дим

пробивається стійкий дух чиїхось ніг. Маестро перший занюхує запах і, щоб

розвіяти зайві підозри, каже:

– Однозначно, тут задіяні масони. Експеримент виразно масовий. Візьмімо, зокрема, такий разлагающий елемент

232

233

побуту на фізичному рівні, як лапша швидкого приготування. Адже воно також, по суті, закладає певну матрицю повєдєнія: голодні очі, шлункові коліки і

задрискані жиром харі. Але даже це повернуто на користь Галичині. Бо главною

ціллю цьої масоньєрії є, само собою, сепарация остатків галицької культури на

геополітіческу чашку Петрі у формі Львівщини, Холмщини та Буковини для

проізвєдєнія відповідних погребальних ритуалів надлежащей величі. Масони

похєрені на ритуалах.

– А ти це серйозно? А шо, я би не проти відділитися!
– з великими червоними

очима відповідає Сашко.

– А шо, не віриш?
– маестро й сам з недовірою дивиться на Сашка.
– Це ж

елементарно. Масони скрізь. От візьмімо...

На хвильку маестро віддається польоту мислі.

– Ну от. Бачиш?
– маестро показує пальцем на розкладну канапу, де вони лежали

останню годину.
– Перед вами - найгнітючіший, а потому найвдаліший проект

злих геніїв із КҐБ. А іменно - полка над ліжком. Точніше, над твоєю головою.

Спробуйте самі здогадатися, куди вони вели з цією поличкою. Кажде утро ти

просинаєшся і перше, що бачиш - опосрєдствоване присутствіє органів у твоїй

кімнаті. Вони - це межа, вище якої підійматися означає боляче стукатися. А ше

врахуй усі ті фарфорові уточки, качечки, писаночки, пивні пляшечки, попільнички з попільцем і так далії, по лібрето. Кажде утро, старий. Кажде

утро.

– Кажде утро?

– Ка-а-а-ажде утро!

Маестро з абсолютно серйозним виразом киває. Кілька секунд він бореться з

бажанням порадити Коклюшеві сходити до лікаря і перевірити нирки - у нього, мовляв, дар від бабки - але вигадує щось набагато краще:

– До слова, хлоп'ята, ви б не відмовилися замутити зі мною одну пантомімку? У

мене єсть тут кілька інтересних ідей. Не буду скривати, це пов'язано з

«Неопублом».

При згадці про «Неопубл» брати Коклюші стихають, як малі діти.

234

– Главнетам - органічно рольку зіграти. Ну, ви пойняли, да? Ви риб'ята

талановиті. Вам це ні капельки тяжко не буде.

Да.

Маестро хвилю совається застеленою целофанами канапою. Він думає, яку б

цікаву штуку встругнути з Коклюшом-енурезником.

Маестро завмирає і розпливається в посмішці.

– Тобі, Олежик, у мене особливі побажання.

Олег втискається у канапу, пробуючи уникнути долі. Але маестро невблаганний.

Він посміхається.

– То ти погоджуєсся?

– А шо треба робити?

– Нє, спершу кажи, чи погоджуєсся. Кажи: хочеш померти героєм і попасти в мій

безсмертний «Неопубл»?

Олежик вагається: мабуть, і справді не знає, чи варто жити далі, коли вже

трапилась така нагода. Киває. Маестро муркоче до себе ласкаві й ніжні слова

любові.

– Отож, добродію глубокоуважаємий. Тобі судилося відправитись у тил врага.

Будеш работати під прикриттям. Себто під псеудом.

Очі Олежика ясніють:

– Під криптонімом!
– шепоче він. В очах спалахує вогонь.

– Да. Іменно так. Під криптонімом, якщо завгодно. От, почнемо прямо зараз.

Скажи: тобі нравиться ім'я «Антон»?

4І5

Маестро переводить свій зміїно-окулярний погляд на стіну цього барлогу і

спотикається об свіжий доробок антиодудів: збільшена до розмірів плаката

поштова марка. На марці зображені космічна станція «СОЮЗ Т-11» і двоє

космонавтів у шоломах. Маестро придивляється і зауважує в руці одного

семилисник ґанджу. Маестро поправляє окуляри і з непідробним здивуванням

впізнає у космонавтах Сашка та Олега. Під маркою напис: 235

БРАТИ КАШЛЮКИ 365 ДІБ У КОСМОСІ

– А з тобою, Сашко, я б узагалі хотів зіграть у тандемі. Сашко кліпає. Треш-

брати нічого не розуміють, але

слухають із небувалою увагою.

– Головне: імпровізація. А там подивимось.