І, як сказав Петрович, «геть чисто здурів».

І от омці замовкають, а найхоробріший, найчесніший і найрозумніший з них (це, звісно, Женя) запитує:

– А как ВИ наживаєте? Чєм Львов-та дишит?

2і6

Він межово-чітко бачить схему дій. Зворушливу п'єсу, розігравши яку, можна

буде сміливо говорити про затемнений поки що Об'єкт №8.

Тому маестро робить вигляд інтелігента за сніданком, принюхується, чи не

пахнуть шкарпети, і цікавиться:

– А чи чули ви, молодиє люді, історію про Клуб лялькарів і Клуб галогенів?..

Як?!! Ні?!!

– Всі ці странні події почалися фіг зна каґда. І хєр просциш, коли ця мудь

скінчицьця. Но факт в тому, шо ви попали прямісінько до них у лабети.

– ? Да ну.

– Ви сумніваєтесь, Євґєній? Дарма. Но шо інтересно, Ваша поява оказалася дуже

знаковою. Ви зробите для Львова переворот.

– Да ну.

– Ну да. Сашко, покажи їм.

Сашко перелякано дивиться на маестра. Він водночас намагається і приховати

посмішку, і подіти кудись розгублений погляд. А маестро жує щоку і

спостерігає, наскільки здатний орієнтуватися в такій ситуації старший трешер.

Але старший Коклюш тільки сидить і перекладає руки з коліна на коліно.

– Покажи їм фотку. Ту фотку, - маестро надає голосові загадковості та

наказовості.

Сашко озирається через плече, ніби шукаючи ту фотку. Зараз він суцільний

відчай і безпорадність.

І раптом, мов ужалений в задницю, він зривається і зникає в сусідній кімнаті

– майстерні антиодудів. Молодший Коклюш із заокругленими очима пробує вловити

суть братового гамбіту. Все, що він може зараз робити - це відсмоктувати

слину з нижньої губи, щоб не капала. Омці медитують.

З майстерні чути, як на підлогу падають одна за одною книжки та пуделка.

Чуються також доволі оригінальні триповерхові мат-конструкції - виразні

впливи маестра.

За час, достатній для повільної сигарети, у кімнату врочисто повертається

Сашко.

– Показуй, - наказує маестро.
– І розказуй.

А подумки посилає: ІМПРОВІЗУЙ. ЩО ЗАВГОДНО, ТІЛЬКИ ІМПРОВІЗУЙ!

Сашко витягує з-за спини руку, в якій затиснута зашурґана із країв чорно-біла

світлина якогось підозріло впізнаваного дідуся.

– Це він, - тихо каже Сашко і чекає, якою буде реакція. Омці завмирають і

перезираються за спинами треш-концептуалістів.

238

239

– Так, - погоджується маестро.
– Це он. Наш мальчик. Но що інтересно, тут він

на себе даже й не схожий. Тут у нього борода росте... Але він ЇЇ трохи

підстриг... тепер. Гм, наш хлопчик - і з бородою. Хто би подумав...

– І пенсне вже не носить.

– І, не забувай, Сашко, - нагадує натхненно Олежик.
– Не забувай, шо він

патла чесати перестав. Я вчора ж бачив, але забув нагадати. Він тепер під

ідіота косить.

– ДА КТО Ж ETA, ЧЬОРТ ВАЗЬМІ, ТАКОЙ?!!
– хором вигукують омці.

Сашко замовкає і в задумі чухає носа. Олежик дивиться на нігті й теж

напружено мізкує. Тільки сповитий осанною маестро ні на секунду не губиться.

– Як?! А ви хіба не узнаєте? Це ж Дімочка Менделєєв!

5І5

– Тільки-но ваші тіла принесли до нас, як ми відразу второпали, що то знак, -

повторює за маестром Сашко.
– Цей хлопчик...

– Це дєдушка, а не хлопчик!
– Катя не витримує і хапається за голову. Але

Коклюш незворушний:

– Цей хлопчик, повторюся, є золотим. Поскільки саме від того, куди він

прихилиться, залежить, на чию користь переважать терези. Тереза.

– Іменно. Тільки це вже другая історія. Не мороч гостям яя.

– Одним словом, їх двоє.

– Троє, - перебиває Олежик.
– Навіть четверо!

– Чи один, як на то пішло...

– Ні. Даруй, маестро, але їх таки двоє. Два Клуби зацікавлені безпосередньо в

переманенні цього борода-тенького симпатюльки на свій бік.

Омці сидять тихо-тихо. Від перепалки їх щурить, як старих ворон на кладовищі.

Маестро шкіриться. Сашко веде далі:

– Вчора ми вислідили цього хлопчика. І вчора з'явилися ви. Отже, ви - частина

цілого.

і і

– То бішь, знак. І Клуб Лялькарів у моїй особі, а также Клуб галогенів в