ЗАПАХ БЕЗКОНЕЧНОСТІ.

Його не сплутати ні з чим. Холодний, озонний, всепоглинаючий і електричний.

Накриває мікронним терпким капшуком - спочатку ЗАПАХ входить у ніздрі, просочується крізь хрящові перетинки в мозок і шию. Потім ти відчуваєш цей

запах усім хребтом. Так поглинає ЗАПАХ БЕЗКОНЕЧНОСТІ.

Він хоче сховатися в якомусь світлому під'їзді, як чує вигук:

– Агов!

Це Льова, п'явка-упирець. Він думає, що в котромусь із безконечних варіантів

Львова, десь ген за сонячною короною Останньої території, таку п'явку маестро

назвав би... Бобо? О ні.

Бу-ба?

Baboo. Буба-бу.

Маестро оцінює, що такого цікавого можна зробити з цим ходячим спазмом образ, алев го лові ТИ Ш А

– Чекай, Кварц!
– Бу-бу захекано підбігає і намагається віддихатись.
– Я тебе

ше там побачив, слухай, ти шо робиш? Але ж я тебе вже давно не бачив! Ну, розказуй, як житуха, о, до речі, ходи, може, водяри купимо, шо ти на те

скажеш, га? Он там трохи посидимо, в мене гроші є, о, можемо навіть сирок

плавлений взяти! Ми постійно з Бронксом як бухаємо, то беремо сирок

плавлений, слухай, а закурити не маєш?...

Він посміхається ширше. Він навіть припустити не міг, що ця остання операція

на палець викличе таке глибинне, майже остаточне затишшя. Бо що б не

торохтіло це Baboo, воно не в силі подолати різницю кеґлів та шрифтів.

Хвилини за три Бу-бу повертається з плящиною якогось агресивного портвейну

(о, ця ностальгія за панком!). Маестро оперативно відкупорює пляшку зубами і

робить смачний ґольґ.

224

225

Буба шанобливо дивиться на маестро, але перед ковтком усе одно протирає

горлечко рукавом.

Коли портвейн повертається до маестра, Буба тихо скрикує.

– Кварц! У тебе ж пальця немає! Маестро з недовірою й обуренням вигукує:

– Ти гониш!
– він підносить долоню до окулярів, вивчає ЇЇ й зітхає з видимим

полегшенням.

– Не пальця, а ФАЛАНГИ!
– а потім таємничо додає: - Ти ше моїх ніг не

бачив...

По бруківці лупить дощ.

МАЕСТРО: Але мене от зараз найбільше непокоїть оцей загадочний міфічеський

тандем Вінні-Пуха і П'ятачка. Адже самим главним там був, безоговорочно, Вінні, поскільки це він толкав такі вєщі, про існування которих П'ятачьок і

не здогадувався. І при цьому сам П'ятачьок реагіровав на ці просвітлєнія і

одкровєнія дуже бурно, впадаючи помінутно в шаманістічєскій екстаз.

БУБА: Ну да, ти, Кварц, правий, но, з другої сторони, воно все зовсім якось

так... Не зовсім це саме.

МАЕСТРО: От іменно! Тому мене так насторажує образ осліка Іа-Іа. Він тіпа і

нє у дєл, і тіпа просікає глибини всіх глибин. У мене даже напрошується якась

екзистенційна алюзія зі страждущім Хрістом. Ну але оця теологічеська тема

веде дуже далеко. Візьмімо хоча б цей суто євангельський гвозьдь, на которому

держиться хвіст і котрий стирчить в Іа-Іа зі сраки. Ти відчуваєш, куда це нас

може завести, да? І якщо ми будемо розглядати іменно есхатологічєскі настроє-

нія Алана Мілна в контексті шпенглєрівського заката Європи, то стає зовсім

страшно. Поскольку у нас присутствує черговий персонаж, так називаємий

Крістофєр Робін, да? І, шо главне, у цього Крістофєра Робіна єсть батько, який - шо інтересно - всю тєлєгу про Вінні-Пуха і талкає. Тіпа знову маємо

Бога як Деміурга і Наратора. Ну і зовсім по-апокаліптічєскі звучать рядки, де

папа злиться на Крісто-

226

фєра Робіна, коли той пізно приходить додому, відкривши Сєвєрний Полюс, - тут

тобі і в Шопенґауера ладошки взопріють, да?

БУБА: Може, вип'ємо?

Маестро п'є

МАЕСТРО: (продовжує) І в то же врємя ми не коснулися самого главного - а

іменно Карлсона, котрий живе на криші. А конкретніше - новий виток свідомості

человечества на прикладі цього літаючого артефакта. Тому шо Карлсон міг

казатися недальоким тільки винятково обмеженим особистостям. Пригадай, Буба, його картіну - «Красний пєтух». Но на картіні нарисована лисиця, котра петуха