«Маятник Фуко». Що ж - критики мали рацію: ідеї Умберто Еко в адаптованому

вигляді я зустрічав у Джанні Родарі. Про що не наважився писати Родарі, те

чітко озвучив Н.Носов у своїй космоопері «Незнайко на Місяці».

Про існування цього феномену знали чимало: для прикладу - Курт Воннегут, Джон

Фаулз чи той же Стівен Кінг. Очевидно, це відомо ще багатьом-багатьом іншим.

Я теж не раз мав нагоду пересвідчитись, що це - не вигадки: познайомився, наприклад, з Юрком Банзаєм, зустрів Дарцю Борхес, знав, що Фєдя з «Поклоніння

ящірці» і Фєдя з Пустомит - на переконання одного з читачів (його звати

Хімік) - ті ж самі люди, і так далі. Побачивши, що неопублікований роман

«Industrial» почав збуватися теж, я злякався по-справжньому.

А потім заспокоївся і подумав: чому б не написати про майбутнє щось

продумане?

З

Коли був готовий чорновий варіант розділу «Терезка і тощо», я вже знав, що

така дівчина дійсно мешкає у Львові. Має манію блукання, любить сидіти, набравши в рот води, і слухати тіні каменів. «Каміння - інший бік квітів», -

не раз можна почути від неї. А не раз - і не почути.

Якби я опинився на місці Терезки, то й сам би не знав, як поводитися. Тому, коли вона о 13.23 за київським часом 6 вересня 2003 року з'явилася з-за рогу

вул. Вірменської, я просто чекав на неї. Чекав, що з того вийде.

4

Безперечно, це був шок. Перед очима з'явилася дівоча постать. Секунду я

сумнівався... але, коли дівча відірвало очі від бетону й пропекло мене

поглядом, серце закріпло з переляку. Я впізнав її кажанячі очі.

То була Температура.

Все збулося саме так, як і було задумано. Ба навіть точніше, ніж я припускав.

У глибині душі я зберігав переконаність, що реальна Терезка дещо

відрізнятиметься від її образу в моїх думках - і збулося навіть це. Я залишив

Для себе можливість бодай трохи здивуватися, і Слово задовольнило мене.

70

71

Вона з'явилася такою, якою й уявлялася, і перше, про що я подумав, упізнавши

ЇЇ, - нестиглі абрикоси. Тверді, терпкі, вогкі і ще трохи зелені. Ними пахли

її голова та волосся.

Я знав усі її фобії, неврози і підозри; я знав епітети, якими вона описує

себе перед дзеркалом; знав те, чому вона малює нігті на чорно (це пов'язано з

мертвими воронами); знав, що довгі спідниці - це від нав'язливої думки про

худі ноги; знав, що білизна під спідницею чорна (ха!) - але хто би міг

припустити, що Тереза вибирала її під колір власної зіниці? Між іншим, ЇЇ очі

сірі, як у годинникаря - а Терезка, наївна, зве їх зеленими.

Зраджу більше: я б не відмовився побачити її голою серед настурцій та

анемонів. Ніхто не знає ЇЇ так, як у будь-яку секунду можу знати я. У кожному

жесті я видів нові знаки відстороненості. Ознаки переходу.

Тереза, яку я побачив, мала фатальний погляд. Навіть носика втирала з таким

виглядом, наче була готова замість невинних пастельно-салатових сопельок

побачити на пальцях яскравий мазок крові. Видно, зустріч із «плазмою» багато

чого навчила ЇЇ.

І от, уявіть собі таку картину: я зиркаю на годинник, 13.23, піднімаю очі і

помічаю її - чорна сорочка, напівзакочені рукави (надворі, пам'ятаємо, бабине

літо) і пістрява краватка з вільним вузлом. Мафіозі, курча!

Так я зустрівся зі своєю уявою, і ця зустріч видалася дуже емоційною. На

секунду я навіть відчув спазму страху, поле зору заповнилося гострими

тріщинами і темними лакунами - так, так, Дереш злякався. Але я втягнув у

легені побільше повітря, і все стало на місце.

Пальцем намацав у кишені клаптик сторінки зі шкільного зошита, де писало: Терезі: Набережна, 7/18

Зі зворотного боку записки я жартома, а чи пророче, дописав: СТЕРЕЖИСЯ КУЛЬОЧКІВ!

72

Вдаючи, буцім ніяковію, я поцікавився в дівчинки, чи то не її, бува, звуть

Терезою. Терезка стрельнула поглядом вправо-вліво, намацуючи шляхи відступу.

– Залежно шо Ви маєте на увазі...
– зніяковіла вона.

Я в захопленні. її устами я відповів би так само - слово в слово! Вклав їй у

прохолодну долоню клапоть паперу. Зробив для куражу загадковий пас рукою і

розчинився в натовпі студентів, уявляючи себе котримось із містичних