Шрифт:
пляшки пива.
Вуйко Юлік, завгосп і хіпан, товстунець і веселун-екстраверт, відійшов на
кілька кроків убік - відлити. Робив він це діло напрочуд артистично: манірно
розстібав ремінь, з виразом благання про милість богів закидав голову до
сосен, з виглядом битого бітломана кивав у такт пругкому шумові сечі по моху.
Для досвідченого ока цей драмгурток свідчив про одне: вуйко Юлік набрався.
На плече тим часом упало яскраве червоно-чорне сонечко. Втягнуло крильця і
поповзло за шию. Поруч, під буком, вуйко голосно, зі смаком зітхнув, ніби
після сечоспускання в легенях зібрався млосний вихлоп, струсив невидиме
щупальце і почав заправлятися.
Тереза дістала з кишені м'яту пачку «Прилук», добула пштричком погнуту
цигарку і недбало вставила ту в кутик рота.
– О!
– коли вуйко побачив цей жест, його очі спалахнули.
– І мені так! Як
хуліганові!
Терезка приліпила до пересохлих вуйкових вуст сигарету і припалила сірником
на двох. Вуйко Юлік по-школярськи витягнув губи і випустив дим. Він глянув на
своє відображення у сонячних окулярях Терезки і з блаженною посмішкою
підтягнув штани.
78
– Ти мене звільняєш, Терезко. От ніхто так не вміє, як ти, їй Богу, - сказав
вуйко і виконав довкола неї невеличкий танок п'яної бджоли. При цьому вуйко
вимахував нижньою губою, до якої прилипла папіроска. Папіроска смикалася як
жива. Вуйко махав долоньками на єврейський манір і крутив задом. Було весело.
Терезка гмикнула. Затяглась «прилучиною» і по-бандит-ськи схаркнула.
– Я себе зараз такккою хіппіскою почуваю, шо то капець!
– довірливо сказала
вона. Ці слова мали слугувати своєрідним камертоном, за яким вуйко будував
подальші речитативи.
– От повернемося на хату, включиш мені Боба Дилана, гаразд?..
– Тю, питаєш! Ти ж знаєш, ми з тобою зараз - останні хіпі. Останні якшо не в
Україні, то у Львівській області точно. Думаєш, зараз ше хтось нашу музику
слухає? ТА НІ-ФІ-ГА! Це тільки ми такі к-кллльові... Ббоже-боже! Подумати
тільки: єдині у всій Львівській області, хто ше слухає «Джеферсонс ейрплейн»!
І перші почали, блін!
– Як у Біблії, - підкинула дровець Терезка.
– Будьмо уважні: з землі прийшли, в землю вернемось.
– А «Пінк Флойда» все одно слухати будемо.
– Точно! Скажу тобі щиро, - Терезка пацнула вуйка по плечу.
– Ми з тобою, вуйку, такі класні...
На вуйковому лиці розлилася посмішка: «Оо-о-о-ооо! Ну такі-і-і-і вже кла-а-а-
асні!..». Вуйкові кортіло обійняти цілий світ, вловити момент звільнення
кожною чутливою волосиною свого тіла.
– Боже, які ми класні, - нагадала Терезка і покосилася на вуйка.
– Вуйку! Ми
вільні! Ні жони твоєї вольтанутої, ні роботи, ні школи! А музика? Ах, ах, яка
з нами божественна музика, вуйку! Ах, «Джетро Талл»! Ах, «Дорс»! А «Пінк
Флойд»?! Ах-ах-ах!
– ТА ТО ОБШЕКАПЄЦ!
– Мене ВЖЕ в'ючить, - закінчила вона пальчиком і завмерла в передчутті.
79
I вуйко не підкачав:
– Ой, правдоньку кажеш. Ми вільні, як перші й останні хіпі! Ми покоління Літа
Любови! Ми діти Революції номер Дев'ять! Ми квіти в люфах автоматів...
– Ми пташки божі!
– Ми ослики!
– Ми песики! Ми качечки!!!
– Ми точечки!!!
– Ми дужечки!!!! МедузочкиН!!!
– Але жми класні!
– і вуйцьо Юлік зіжмурився від щастя, мов котяра. І, ніби
зважившись на подвиг, додав:
– Ми такі класні, шо я ПРОСТО ХУЇЮШ
Терезка шанобливо посміхнулася. «А ти вже хвилювалася, що вуйка не прорве» -
сказав їй голос.
– Ну то вйо, вуйку!
– скомандувала вона.
– Вперед, на колію! Далеко ще?
Вуйко озирнувся і почіхрав задницю.
– Там, - він показав рукою на схід, у темряву крон і паркість папороті.
Терезка поправила наплічник, струсила попіл і підняла голову. У дзеркальцях
окулярів зблиснула паволока хмар. Вздовж неба прокаркала ворона.
Вуйко рушив, на ходу смалячи й розказуючи чергову побрехеньку.