Буба сплеснув руками, вочевидь, вражений безцеремонною брехнею.

– І ти його ше слухаєш? Ти тільки вдумайся, шо він каже\.. Білими нитками

шито, хлопче! Я ж тебе наскрізь, - Буба закотив пальцем повіку, - чуєш, наскрізь оцим-во бачу!

Антон підняв руку до голови, втомлений безглуздістю ситуації. Секундна пауза, і він, начебто заспокоєний, невимушеним тоном звернувся до Терезки.

– Послухай. Терезко. Ми з тобою тільки сьогодні як познайомилися. Я не знаю, нашо тобі здалися мої документи, шо ти їх не хочеш віддавати. Можливо, ти

просто вирішила пожартувати. Я таке розумію. Але мені вони позаріз потрібні

ще нині. Тому давай без цих, без дурниць. Якщо боїшся, просто в сумці

привідкрий свою папку і переконайся, що там лежать мої документи. Я тобі

сірником присвічу...

– Не смій!
– стрепенувся Буба, і Терезка зіщулилася з переляку. Матка охолола

до кімнатної температури, зате в голову ударило щось гаряче.
– Не смій йому

навіть показувати!
– Буба підскочив до Терезки, готовий, в разі

60

61

чого, захищати її від агресора.
– Пригадай, шо я казав: захоче в тебе їх

відібрати]

– Дай їй подивитися! Не лізь у чужу справу, ти, блядь, простокваша ходяча!

– Терезко! Навіть не розв'язуй! Ти знаєш, чим це може скінчитися!

Крапляр сплюнув. Терезка побачила, що він уже справді лютий.

– Все, - наказав Антон.
– Досить того маскараду. Або ти віддаєш мені мою

папку, або...

Антон різко піднявся, Терезка пискнула з жаху й зірвалася на ноги в темряву.

Вона помчала дико і несамовито, притискаючи сумку з дорогоцінною папочкою до

грудей, скочила через балку, протовклася через кропиву, бігла, бігла, бігла

вниз, поки не добігла до колії.

На світлофорі, як по магії, біля неї пригальмував трамвай. Тереза копнула

двері, і ті відчинились. Терезка заскочила.

Двері закрилися.

Щойно замкнувши двері на ключ, Температура дозволила собі зорієнтуватись.

Намацала у темряві вимикач, клац, у плафоні спалахнула жарівка.

Вона кинула сумку на підлогу і почала панічно розшнуровувати зав'язку.

Понадта поспішність тільки ускладнила вузол, у хід пішли зуби, поки на силу

не розшнурувала наплічник. Видобула папку, розв'язала шнурівки, відкрила і

отетеріла. Поверх ксерокопій лекцій Лобачевського лежали видерті з зошита

листки. Списані з нитки до нитки синім чорнилом, косим тоненьким почерком.

Перший абзац у купі листів починався так:

Невже це почалось із писемністю? Невже ті істоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тоді?

Можливо, нас почали контролювати відтоді, як мавпоподібний адам намалював

перший символ?

Вона не могла не здогадатися, що це за текст. Так починався Лжеевклідів

«Антицентр».

Терезка читає

1

Дома було як завжди: прохолодна кімната, закидана підручниками хімії («Хімії?

– кортіло здивуватися їй, та не знайшлося сил.
– Хіба я мала книжки з

колоїдної хімії?»), годинник без батарейки і знайома їй пара сонечок на

підвіконні.

Не відчуваючи проблисків апетиту, Терезка сіла на кухні і викурила цигарку, з

кожним вдихом по-новому пригадуючи день. Зненацька вона впіймала свою пам'ять

за неприпустимим ділом. Пам'ять, з невинною усмішечкою на устах, випаровувала

спогади про «плазму».

Терезка сполошилась і забичкувала сигарету. Щось у ній докладало всіх

старань, аби списати просто колосальний спогад у розряд непотребу. її охопило

дивне збентеження. Одна можливість забути, втратити цю чудотворну жилку в

погляді, тендітний контакт зі світлом і знову стати присліпкуватою недорікою, жахала. Забути і не зауважити - оце в натурі страшно.

Неспокій і туга за чимось безповоротно загубленим не зникли навіть тоді, коли

їй повністю пригадався в'юк. Згадалося навіть подвійне, але ніскільки не

зрозуміліше g

Архемани казали, що переживання втрати, які можна відчути після першого

в'юку, особливо загострюються при усвідомленні плину часу та спогляданні

величі природи: світанків, сутнків, злив з блискавицями, веселок, неба тощо.

За умови нагляду більш досвідчених видців цей дискомфорт легко перетворити у