Ж у р е й к о

(збуджений).

Чолом тобi, великий господине!

Я р о с л а в

(здивований).

Знов каменщик! З яких це ти країв?

Ж ур е й к о

З Чернiгова i Новгорода нинi,

Куди примчав з побузьких я степiв.

Уже давно помiтив я за Доном,

Що рушити збирається орда,

Коли ж знялися першiї загони

I стала неминучою бiда,

Я в Новгород помчав перед ордою

I перстень твiй громадi показав.

Я р о с л а в

(схвильований).

Ти це зробив! Сам бог чинив тобою!

Що ж Новгород?

Ж у р е й к о

Негайно рать зiбрав.

Вже рушили до Києва полки,

В Чернiговi я залишив їх вчора,

А сам вперед до тебе навпрошки,

Аби тебе порадувати в горi.

Я р о с л а в

(обiймає Журейка).

О каменщик! Ти камiнь з серця зняв,

I твойого я дiла не забуду!

Загальний рух.

С и л ь в е с т р

Велик господь, що помiч нам прислав!

Во л о д й м й р

(у захватi).

От Новгород! Якi ж це славнi люди!

О государ! По-царськи їм воздай!

Я р о с л а в

Тебе до них пошлю я князювати.

Ну що, Микито, хоч тепер признайсь,

Що Новгород лишився вiрним братом.

За вiкнами сурми i шум воєнних зборiв.

Отроки i Свiчкогас приносять Ярославовi кольчугу, шолом, щит. Вiн знiмає корзно, верхню тунiку i починає одягатись з допомогою отрокiв i Свiчкогаса, який мiж iншим бинтує князю праву ногу.

Я р о с л а в

Так, вже знялася бранная тривога,

Комонi ржуть, почувши дим вiйни,

I мушу знов трудити хвору ногу

I брати меч, як в они бурнi днi.

Знов молодим завзяттям закипає -

В котрий це раз!
– збентежена душа,

Але завжди з нудьгою i одчаєм

Я для меча цi книги залишав...

Щасливий ти, премудрий Свiчкогасе,

Що пiсля всiх твоїх грiхiв i бур

Знайшов ти мир в оцiй скуф'ї i рясi...

Мене ж в життi, неначе буйний тур,

Гаряча кров метала i носила...

I ось тепер, коли бурхливi сили

На мирний труд почав я направлять,

То знов труба тривогу протрубила

I знов на бiй я мушу вести рать...

Ну що - сповив?

(Пробує оповиту ногу).

Вперед, нога окута!

О боже мiй! Як важко мудрим бути,

Коли в душi двi сили б'ють ключем,

Коли вино не вийшло ще iз сусла 1

I двох царiв жага мене пече:

Як цар Давид, люблю я мирнi гуслi,

Як цар Саул, вражаю їх мечем!

1 Сусло - сiк, що бродить, з якого роблять вино.

Поспiшно входить стурбована Iнгiгерда.

I н г i г е р д а

О княже мiй! невже це знов вiйна?

Сурми за вiкнами.

Я р о с л а в

(пригортаючи її i Володимира, з мечем в руцi).

Так, королево, знов вiйна священна!

Встає полкiв залiзная стiна,

Щоб нашу Русь од хижакiв пiвденних

Оборонить i знищить їх до пня.

Пiд Києвом великим златоглавим

Хай задзвенить прадiдна наша слава!

Хай загримлять червленiї щити!

То не дамо ж гнiзда свого в обиду,

Вперед, на бiй за землю нашу рiдну,

За Київ наш, державний i святий!

Завiса.

ДРУГА ВIДМIНА

"ЗОЛОТА БРАМА"

1036 р.

Та сама зала, що й в попереднiй вiдмiнi. Через кiлька днiв.

І

За вiкнами-арками глухий, але невгамовний шум битви. Iнгiгерда, Джема та кiлька придворних жiнок туляться бiля вiкон, обережно виглядаючи назовнi. Проте битви з цього боку не видно.

I н г i г е р д а

(молиться).

О господи великий, милосердий,

Злих ворогiв на Русь не допусти!

Допоможи, святая Iнгiгерда,

I Ярослава в битвi захисти!

Святий Георгiй i свята Iрина,

Оборонiть нам руськую країну,

Ми ж вам церкви збудуємо святi!

(Зiтхає в роздумi).

Як непомiтно старiсть наступила...

Уста ще свiжi, очi молодi,

А вже нема в душi тiєї сили,

Яка колись людей менi корила,

Коли сама судила я вождiв...