О, якби з плiч тепер хоч рокiв двадцять...

Чи стала б я за стiнами триматься...

Сама б з мечем полинула на бiй...

Минуло все, що в юностi моїй

Моє життя з героями рiвняло...

Де ви, могутнi ярли давнiх лiт...

Де ти, Еймунд, чий вiльний меч i щит

Судьбу царiв на терезах схиляли-

Минуло все... скорилась я сама,

I, як звичайна жiнка, край вiкна

За чоловiка долю вболiваю...

(Шум битви збiльшується).

О боже мiй!.. Тривога ще зростає...

Де Вальдемар? Нещастя з цим дитям!

Пiдiть мерщiй покличте! Де вiн ходить?

В о л о д и м и р

(вбiгає збуджений. Вiн в кольчузi й шоломi).

О мамо, як цiкаво! Я був там!

Там наверху! На самiй вежi!

I н г i г е р д а

Годi!

Не смiй нiде, хлопчисько неслухняний!

Сиди отут!

В о л о д и м и р

О мамо! Тiльки раз!

I н г i г е р д а

Сиди у нас.

В о л о д и м и р

Не хочу я з жiнками!

I н г i г е р д а

Ти ще малий.

В о л о д и м и р

(гордо).

Я - Новгородський князь!

Менi казав про це напевно тато,

I мушу я свiй город захищати!

Пусти мене, мамуню!

(Ластиться до матерi).

I н г i г е р д а

(гладить його по головi).

Хлопчик бiдний!

Не легкий це припав тобi удiл...

Бо Новгород не те, що Київ рiдний...

Там житимеш в осиному гнiздi.

Серед мужiв суворих i свавiльних...

Чи зможеш ти?

В о л о д и м и р

Нiчого не боюсь!

Пусти мене! Не можу я сидiти,

Коли там битва точиться за Русь!

Все поле скрiзь шоломами укрито!

Дзвенять мечi, щити! Гримить труба,

А зверху стрiли носяться, мов тучi,

I батька меч, як блискавка разюча,

В усiх кiнцях просiки проруба!

II

Входить Парфенiй, обережно пробираючись вздовж стiн i зiтхаючи.

П а р ф е н i й

О господи! Почуй мої молитви!

Пропав, погиб! Загинув, як курча!

Входить Свiчкогас в ратному одязi, в бронi, з сокирою. Жiнки кидаються до нього.

I н г i г е р д а

Що сталося? Чого ви тут?

Як битва? Де зараз князь?

С в i ч к о г а с

Од нього я примчав,

Казав, щоб ви нiчого не боялись.

Все йде гаразд. Один лише загiн

Сюди прорвавсь, i, щоб чого не сталось,

Князь надiслав за ними наздогiн

Мене й Роальда. Замок захищати.

I н г i г е р д а

Невже вони на замок вже iдуть?

П а р ф е н i й

О боже мiй! Куди ж тепер тiкати?

С в i ч к о г а с

Не пустимо, княгине, певна будь!

Сидiть спокiйно, лиш од вiкон далi,

Бо ще стрiла влетить яка дурна.

П а р ф е н i й

Пропав! Погиб! I книги всi пропали!

В о л о д и м и р

Я з ним iду! Коли iде вiйна,

Не може князь ховатися з жiнками!

Не смiєш ти затримувать мене!

III

Входить, як завжди спокiйний, Сильвестр.

С и л ь в е с т р

(благословляє Свiчкогаса).

Йди, сину мiй, змагайся з ворогами,

Хай мужество господь тобi вдихне.

Свiчкогас виходить.

В о л о д и м и р

Скажи хоч ти, премудрий отче, мамi,

Щоб i мене пустила.

С и л ь в е с т р

Сину мiй!

Ще млад єси, щоб труд i подвиг ратний

Достойно мiг пiдняти в час тяжкий.

Черпай iз книг науку благодатну

I мудрiстiю душу укрiпляй.

Крики i шум бою ближче.

Ж i н к и

(в розпачi).

О господи! Владичице небесна!

Поганцям злим в обиду нас не дай!

Не допусти загинути безчесно!

С и л ь в е с т р

Не бiйтеся! Не дасть вас бог в обиду,

Бо крепок князь i дух його мiцний!

П а р ф е н i й

(хапаючи Сильвестра за рясу).

О пом'яни, господь, царя Давида...

Послухай, авво! Хай по тiй цiнi!

Я згоджуюсь! Хай буде п'ятдесят!

Вiддам псалтир за п'ятдесят я гривен,