Коли зiйшла в долину з висоти,

Не хоче серце пристрасне печалi,

Не хоче розум гордий простоти...

(Пiдходить до вiкна i дивиться на Днiпро).

О Борисфене 1, батьку наш i друже,

Бiля твоїх родючих берегiв

Ти нас з'єднав в часи прадавнiх зрушень,

Своїм вином мандрiвцiв напоїв.

О, як твiй шлях, то мирний, то суворий,

Моє життя нагадує менi,

Бо, як i ти, я прагнув теж просторiв

В блуканнях довгих, мандрах i борнi...

1 Борисфен (грецьк.) - Днiпро.

Входить Сильвестр, за яким Свiчкогас несе кiлька великих книжок.

С и л ь в е с т р

Дозволь менi, великий господине,

Розважити книжками смуток твiй.

До тебе вiдрядила нас княгиня,

Та й книги є цiкавi i новi.

Я р о с л а в

(зворушений).

Яка ж вона ласкава i дбайлива...

Бо кращого я сам би не хотiв.

Ану, давай, якi там в тебе дива...

С и л ь в е с т р

(бере в Свiчкогаса i розгортає книгу).

Все грецькi, бач, але яснi без слiв,

Бо чудним всi художеством вiдмiтнi,

Наприклад, ось "Усiх святих вiнок"

Семена Метафраста. Тут на всi днi

Про кожного святого є урок.

Представлено художеством умiлим,

Який вiн був, що дiяв, як страждав,-

Що й не читавши навiть зрозумiло...

Я р о с л а в

Ну, про святих чимало я читав,

I всi вони вже надто тут похилi.

А що там ще?

(Сильвестр бере в Свiчкогаса другу велику книгу).

Ну що, брат Свiчкогас,

Ще голова од книг не потерпiла?

А може, знову хочеш кинуть нас

I, як варяг, пуститися на хвилi

Шукать в свiтах добичi i пригод?

Тодi скажи.

С в i ч к о г а с

Нi, княже господине,

Нiде нема у свiтi тих щедрот,

Що я знайшов отут на батькiвщинi,

У Києвi бiля твоїх чеснот,

Де чудних книг вкусить менi дано.

Я р о с л а в

I де у князя добре є вино.

Чи не його вкушаеш ти, монаше?

С в i ч к о г а с

Нема грiха за князя випить чашу.

С и л ь в е с т р

Нi, справдi-бо змiнився Свiчкогас,-

У мiру п'є i не марнує час,

Недурно, бач, його гойдали хвилi,

Злi домiшки якраз на дно осiли.

Я р о с л а в

Гойдавсь i я чимало на човнах,

Та не позбувсь, на жаль, порокiв давнiх.

Ну, що там далi?

С и л ь в е с т р

В чудних малюнках

Псалтир розкiшна грецького писання,

Iскуством дивна.

Я р о с л а в

(у захватi).

О, яка ж краса!

Якi тут фарби радiснi й прозорi,

Якi церкви в лазурних небесах

Здiймаються у золотих узорах,

В струнких просвiтах, на струнких стовпах!

Коли менi дадуть хоч рiк покою

Серед моїх походiв i турбот,

Клянусь, такий я храм собi построю

В iм'я Софiї - мудростi чеснот!

Так, дивний твiр! Нехай в опочивальнi

Вона лежить у мене на столi.

Вона мене розважить в час печалi,

Бо є ще дiло князю на землi.

Спасибi, друже!

С и л ь в е с т р

(замiшаний).

Вибач менi, княже,

Проте цю книгу я ще не купив.

Я р о с л а в

Як не купив? Що ти верзеш? Чия ж

Вона тодi?

С и л ь в е с т р

То грек з чужих країв

Її привiз, та дорого, бач, хоче:

Сто гривен золотом.

Я р о с л а в

(обурений).

Та що це вiн, здурiв?

За книгу сто! Та вiн смiється в очi!

Сто гривен золотих! Та це ж село

Купити можна з нивами, млинами

Та всiм добром.

С и л ь в е с т р

Так, дорого зело...

Я р о с л а в

Ану, поклич його, хай перед нами

Насмiлиться цю цiну повторить.

(Свiчкогас хутко виходить).

Сто гривен золотом! Та я торiк

За бiблiю вiддав дванадцять гривен!

Ну, де ж той грек?

Сильвестр виходить.

III

Входить Володимир, тримаючи в руках невеличку, розкiшно оправлену книжечку.

В о л о д и м и р