– А от шо на душі лежить, те й розкажіць.

Жінка знову недовірливо глипнула на Антона, але той вдумливо курив.

Перехопивши її погляд, він підбадьорив кивком голови.

– Ой, шо на душі лежиць... Дуже тяжко мені на душі, діти.

– А шо таке?

– Та маю такий клопіт дома... нєма спакою. Ой, нєма дома у меня спакою. Зі

свекрухою сваримся... маю сина, то він у них живе, і не знаю, як то тепер

будзє, з такою невісткою.

– А шо, невістка нездала?

– Та ні, невістка хароша така, на роботу ходиць, вище образованіє має. А мій

син простий такий, він плотнік. Знаєте, тута недалеко шосте училище? То він

його окончиу, і зараз работаєць.

– А шо, може, з чоловіком Ви не добре живете? Жінка махнула рукою з

плоскогубцями і подивилася

кудись убік, ніби не бажала чіпати цю тему. Зітхнувши, вона заговорила більш

упевнено.

– Ну, то дуже довго розказуваць. Але як уже почала... Я тобі так скажу, -

жінка зиркнула Терезі в очі й торкнулась її руки плоскогубцями.
– Чоловік мій

п'є.

– Шо, сильно?

– Ну так не дуже, але деколи, як напиваєцця, то може й мене вдариць, може й

бацьку. Але то всьо не його вина, бо він п'є через свекруху. І отєц його тоже

п'є.

– А чого?

Жінка знову затяглася і струсила попіл.

– Я багато не курю, - сказала вона вже цілком по-свояцьки.
– Тільки у маї

почала... Я сама з Бреста, з Бєларусі. Та, з 39-го... Ну, то й переїхала я до

Львова, стала тут работаць, познакомилася зі своїм мужем. І ми дуже сильно

любили адне одного, і нам усє сильно завидували. Ну, вже коли син народився, то нам видали нову квартіру, муж на «Електрон» пішоу, став ув очередь на

машину. Ну, і всьо у

нас дуже складувалося. А потім син пожениуся. А свьокр і свекровь такі були

щасливі. Але я то ПОЧУСТВОВАЛА! Я тільки зайшла до ніх у квартіру, а свекруха

так на мене глянула, шо я поняла: ми з нею прирожденні враги. Спочатку то

вона там бігала, випитувалась, як здоров'я, радилися з нею, чай пили, сєкрєтнічали, але я душою чуствовала, шо то всьо нещиро. І в нас у хаті з

чоловіком почалися проблеми. Муж пиць начау, у мене зриви почалися, тоже пиць

пробовала. Да так, шо й на Кульпарківську мене возили.

– А скажіть, - перебив її Антон.
– Оті всі ваші невдачі, вони ж від свекрухи?

– Та, то тільки від неї, зміюки такої.

– А Ви як вважаєте, чи це не пов'язано з тим, шо можна окреслити таким

посполитим словом як вроки?

Жінка завмерла і міцніше стисла плоскогубці. Вона втупила погляд на Антона й

відкрила рота.

– Ну та, іменно! Тільки так! Вона як на мене глянула, я зразу поняла. От так

і поняла: «Ми враги». Ну та, тут і почались усі проблеми. Син мій, так він

ніколи не пиу, а потім пішов у такі запої, шо страшно згадуваць. І сват мій.

– А чоловік?

– Та він общє олігофрен! Він со мной на дурці лежав. Я в наркологіческому, а

він в отому, де псіхи. Та ше й сват мій по мусорникам лазиць. Я йому кажу:

«Тату, та не чіпайте то, не беріть до хати. Бог ведь знає, які люди то перед

тобою мали». Ну, так то ж разні енергії нехороші, інфекції... Ну так?

Терезка загіпнотизовано кивнула. Антон непомітно щипнув її за литку, але

Терезка не реагувала. Вона відчувала, як переживання жінки щосекунди стають

їй ближчими... і ближчими.

– А часто Ви тут гуляєте?

– Шовечора. Відколи куриць начала. Ше як з мая. Терезка порснула сміхом.

– А шо ти смієшся?
– спитала жінка, докурюючи сиґарету. Терезка тільки щойно

зрозуміла, що вся увага жінки дивним чином зосередилася на ній.
– Я дурна!

Мене на дурку забирали.

по

ні

– А з чим? З алкоголізмом?
– спитала Терезка. Власний голос здався незмірно

далеким.

– Три рази з алкагалізмом, а сім раз із нервовим сривом. Я плакала... не

могла перестати плакати, рідних не узнавала. Спала дуже багато. Зривалася, втікала з хати, нікого не помнила.

Терезка відчула, як її накриває повільна хвиля таких причандалів, наче вона

самотужки втулила руру дуру.

Тереза повністю ототожнилась із жінкою. До її середини, до того