Беранже, - гніздов'ї ґедзів та ос, кладовищі львівських ворон, яке стережуть

брати Коклюші.

The whooping-caugh brothers мешкали на сквоті в «перекошеному» будинку по

вул.Беранже (тій самій, що колись горіла). А позаяк, крім кашлюків, ніхто

більше в тих достоту белградських руїнах селитися не наважувався, брати

захопили його у свої руки й перетворили будинок на цитадель, проламуючи й

замуровуючи стіни за власним бажанням і згідно з властивим тільки їм

розумінням прекрасного. Вони контролювали входи й виходи і дбали про

дієздатність того, чим і служив їх бастіон - Транзитним залом, входом ув

Обсерваторію.

Хоч Коклюші й відкрили існування подвійного руху через їхній шанхай, вони не

здогадувалися, наскільки непомітно подвійний рух керує ними.

Свого часу Коклюшів захопила манія переслідування - ах, наскільки це

естетично, коли тебе переслідують, зітхали вони. (Ясна річ, ніхто їх не

переслідував; хоч маестро і планував колись організувати на них облаву

міліції - винятково з почуття дружнього обов'язку). Про всяк випадок

антиодуди розробили цілий лабіринт входів, ходів та сходів, пройшовши які, можна вийти прямісінько - хто б міг подумати?
– на вулицю Набережну!

Зіі

Маестро має настрій поглумитися над зеленими мухами. Йому кортить підкорити

світ, постригти всіх налисо,

208

вдягнути в уніформу й заставити жувати сухий желатин. Він хоче розставляти

вишукані пастки на незнайомців, заманювати у густе болото гри правил і

повільно топити, а потім рятувати, щоб розіп'яти - і знову, і знову, і знову

насолоджуватися власною перемогою над Грою в гру. Відчувати оргазм диригента

(це наче ванільний цукор під'єднати до струму), ходити помитими коридорами, глумитися над зеленими мухами, жувати корінці журналів, уявляючи себе

велетенською міллю, що зголодніла, й вести діалоги з кониками-стрибониками

шляхом викидання приголосних з думок про Бога.

Він викидає недопалок (і чергові кілька приголосних) в яскраву ранкову

калюжу, вчергове лізе до кишені за кубиками і перемішує: 4 і 6

Порив вітру змушує гойднутися на лавці, і маестрові до голови приходить

чудова ідейка. Він тішиться так, наче згадав місце, де страшенно любив

проводити час у дитинстві. Маємо сильну весну, маємо сильний вітер. Йдемо

куди?

На Нестерова.

У лад своїм думкам маестро чує крики дикого голуба, і йому стає просто

чудесно. До криків дикого голуба знову додається свист вітру, що летить

вузьким гирлом якоїсь вулиці. І зовсім уже здаля вітер приносить звуки

акордеона.

Хвилину подумавши, маестро відкриває десь ближче до кінця вийнятий із валізи

Гросбух (підписаний псевдонімом етапний твір «Неопубл») і записує: Об'єкт №5. АКОРДЕОН

Проявлення Об'єкта №5 спостерігається найчастіше у строго визначену пору

року.

Перші труднощі пошуку акордеона полягають у тому, що, крім загальноназваних

сезонів (як-от: осінь, весна тощо), присутні також плаваючі синоптичні цикли.

На запитання лікаря, скільки існує таких «плаваючих» пір року, маестро

відповідав: «Скільки стиснеш у кулаці».

209

Пора, під час якої найцікавіше виражена феноменологія Об'єкта №5, пов'язана з

двома ознаками: березневими сутінками та шквальним, але теплим вітром.

Акордеон виявляє себе абстрактними пасажами, підсиленими відлунням довгих

вулиць; мелос постійно губиться за гучним гулом вітру. Опосередковано

акордеон вилущує старі значення реальності, відтак - мітить пунктиром шлях до

несловесного Іншого.

Принцип акордеона буде ще не раз інтерпретовано як найвиразніше музичне

окреслення ідей абстракціонізму і дадаїзму, а відтак - Об'єкт №5 буде визнано

предтечею корпусу ідей керунку ambient. Акордеон як артефакт, звільнений від

ідей (глос) покоління Логосу, може опинитися в авангарді естетичної революції

й постати новим брендом покоління Тиші.

Ходять чутки про існування цілого Ambient-cafe (колись - клубу-кафе

«Скатологія» по вул. Коптській), породженого поскрипуваннями грамофонної

голки одного з аватарів Об'єкта №5 - патефона, виготовленого в Харкові у 1899