«Шо за маячня? Куди мене занесло?» - торкнуло її зісередини, і Терезка

поспіхом пересікла Галерею, рухаючись до сусідньої кімнати. Ступила в

порожній простір лускатих стін і здутої штукатурки й відчула, як стислося її

відчуття присутності - до меж єдиної кімнати, наче поза кімнатою не існувало

нічого, а отже все, зібране тут, уміщало цілий світ.

Перед очима полискували спалахи денного світла - воно лилося з потоком

повітря крізь пропалене вікно, крізь діру у проламаній стелі. Звук...

характерний звук.

Терезка переступила поріг кімнати, зкожним кроком відчуваючи, як

сповільнюється її сприйняття - немов перед розфокусованим поглядом пролітає

гальмуюче метро.

Біле світло дежав'ю спалахнуло люмінісцентним молоком.

«Але це ж очевидно! Я сто разів тут була!» - подумала Терезка, і ця думка

останньою втонула у леткій тиші сили.

Кімната була такою СВІТЛОЮ, такою ЧИСТОЮ, такою СВІЖОЮ в порівнянні з

попереднім залом садогомо-ґрафіті, що Терезка відразу ж подумала: -«Тут живе

магія».

117

Сильний порив вітру спинив її, змусивши повільно-повільно підняти руку для

захисту очей. Вона виразно чула тріпотіння целофану, і вона

побачила, що знаходиться серед Відчуття, заповненого шиплячими вібруючими

лініями, вона придивляється і зі здивуванням бачить себе серед простору, затягнутого сяючими шнурками, на яких сушиться білизна. Білі простирадла, величезні клапті сяючої тканини, важкої від вологи, з білизни скрапує вода, вітер змушує їх тріпотіти, хлопає і плескає ними, як прапорами, і це наче

зграя біло-срібних птахів, біло-срібних ворон тріпоче довкола неї, голова йде

обертом, скрізь вітер полоще полотнища, Терезка губиться і

ой, я, здається, задрімала, - подумала Терезка, і видіння білосніжних, мокрих

прапорів-підодіяльників тане, залишається тільки запах свіжості, такий

притаманний цьому моменту. З підводною повільністю Терезка поправила волосся

і в передчутті ЧОГОСЬ облизала вуста. Глянула скоса на стіну. На плечі мокрим

кожухом навалилося розуміння очевидного й самозрозумілого факту.

Біля неї, на стіні цієї безлюдної келії сили, була написана остаточна Істина

Світу, і цей напис був як НОСТАЛЬГІЯ

Живіт занімів. Матку викручувало важільцями. Чула, як по ногах стікає теплий

менструм.

Вона хоче глянути за вікно, за вікно, хочу подивитися за вікно, але щось

всередині не радило, не рекомендувало, чорт забирай Я ЗАБОРОНЯЮ тобі дивитися

ти чуєш? Я ЗАБОРОНЯЮ, та Терезка все менше й менше дослухалася до нього.

Балансуючи на вістрі паніки, вона втупилась у білий прямокутник світла.

Вслухалася у свист вітру і пластикове шелестіння.

На підвіконні сиділа велика ворона. Вона роздувалася, химерно ворушила

крильми і намагалася злетіти. При цьому чувся звук, наче шарудить целофан.

Терезка відчувала, що якась сила утримує птаху на місці.

118

Терезка відвернула погляд до напису, але очі боялися. Вони збігли вниз і

пробували не дивитися ні на лякаючу ворону, ні на письмена. Щоб паніка не

захопила її, Терезка волею підіймала погляд міліметр за міліметром, виколюючи

зором гострі тріщини стіни, тектонічні розлами штукатурки, все вище і вище до

літер.

На стіні писало

(пластикове шелестіння крил)

Истина ошеломляющая;

она настолько невероятна,

что мы каждую секунду предаем ее

ради жизни во лжи

Терезка кліпнула.

Пластикове шелестіння пакета.

Вона пробіглася фразою ще раз, але не змогла проникнути всередину змісту.

Раптом затихло все,

(шелестіння)

і Терезка знайшла відповідник фрази у світі ідей. Відчула, як усесвіт звуків

заповнився всепоглинаючим шелестом целофану на вітрі. Оглушливим шелестом

целофану, який линув з воронячого пір'я.

Вона прочитала вислів іще раз.

Вітер подув сильніше і вирвав ворону з полону. Очі поміняли фокус, і Терезка

збагнула, що "ворона" - то простий кульок на сміття. На підвіконні кімнати

хтось притиснув цеглиною чорний целофан, що голосно тріпотів на вітрі.

Пластикове шелестіння крил.

ПЛАСТИКОВЕ ШЕЛЕСТІННЯ ПАКЕТА

Зіниці її розчахнулися, неначе пара чорнильних краплин у крижаній воді.