Вона зафіксувалася. Пам'ятаючи Антонову пораду, Терезка вхопилася за відчуття

десь у горлі, відчуття обрисів потойбічної піктограми: Терезка спробувала зорієнтуватися і визначити джерело млосної тривоги. Перше, що зробила для подолання цього стану - підтягнула до ніг наплечник і добула

звідти пляшечку з водою.

Озирнулася. Спека стала жирною і липкою, мов лікувальна багнюка. Що ближче

робилося до вечора, то більше тіні нагадували отвори, продерті в золотій

фользі.

Вони сиділи на краєчку бордюра, на тій самій площадці з панорамою на Львів, де й починався спільний в'юк. Трохи далі, на траві під кущем валявся

скоцюблений Буба. Побачивши, що з Бубою все гаразд (у плані присутності), Терезці відлягло: поки нею ковзало, вона свято вірила, що бідолаху й справді

засмоктало у невідоме.

Терезка лиґнула теплої води, мовчки запропонувала Антонові. Той відмовився.

Барига курив, ховаючи лукаву посмішку між пальців з недопалком. Пашіла теплом

рівна земля. Терезка лягла на траву й підперла голову руками. її відпустило, і на душі стало страшно приємно. Легеням зробилося легко-легко, наче з грудей

злетів корсет. Терезка пальцем відтягнула майку і подула собі на зіпрілі

циці. Прохолодно. Приємно.

Очі здавалися відпочилими і повними сил, як два келішки з росою. Зір зробився

до болю гострим: світ кришився від надміру деталей. Гостро. Дуже гостро.

– Ну, як тобі мої дзеркала?
– запитав Антон, не відводячи погляду від

цілющого вечірнього сонця. Ще кілька хвилин, і жарке світило сховається за

деревами. Вечоріло.
– Маєш щось від них для мене?

Терезка струсила головою. Запитували, очевидно, у неї. Насилу розтуливши

рота, вона випірнула з солодких вод мовчання. Скашлянула.

– А-а-а-а... ти про двійників?

Відірвала очі від сонечка, якого щойно вистежила своїм супер-зором, і

подивилася на Антона.

– Про тих, з якими говорила, коли ковзала?

– Так, так, про них, ріднесеньких.

– Відверто кажучи, паскудні.

– А шо, злі?.. Чи трохи нормальні якісь?

Терезка байдуже знизала плечима. Антон, хоч і пробував приховати інтерес до

двійників, напружився.

– Нє, не злі. Тільки страшенно надуті. Зазнайкуваті. Про ноон щось чесали.

– А-а-а-а, - Антон вдав, що йому то по цимбалах. Дізнавшись, що в інших

положеннях він не такий ідеальний, як собі уявляв, його вже не цікавило, що

то за ноон. Терезка зчитувала це, як із книжки. Вона підмітила, як тріпотять

Антонові ніздрі, й потай посміхнулася. (Пальчики несвідомо вовтузились із

зав'язками сумки, сплетеними не так, як завжди.) Очі підмічали на порядок більше, і це було по-новому. Напинання екрана, фокусування діапроектора - ось на що це подібно. Очі ловили вовтузіння кожної

рисочки на Антоновій шкірі, таке ж розбірливе й закономірне, як рух мурах

коло мурашника.

ВІТЕР. ШЕРХІТ СУХОЇ ТРАВИ

її аж підкинуло від несподіванки. «Ого!.. Оце так чіткість! > Смикнувся Буба. Застогнав і сіпнувся вдруге. Схотів перевернутися на інший

бік, натомість сів і очманіло

50

51

розгледівся довкола. Він скидався на осліпленого пророка-невдаху.

Буба щось прохрипів і простягнув руку в їх керунку. Мовчки Терезка

запропонувала плящину з водою. Буба жестом показав, що мова не про те, і

потягнувся до Антонового недопалка. Затягнувшись кілька разів, він зітхнув із

полегшенням.

У повній тиші Буба спробував повернути недопалок Антону, але той махнув:

«можеш добити». Поки Буба пожадливо смоктав дим, Антон відкинув голову до

заходу й насолоджувався промінням. Терезка зауважила, що він дивився на

сонце, зовсім не кліпаючи. Антону, як плазма-тикові з досвідом, сонце більше

не разило. Значить, недаремно кажуть, що «плазма» перетворює людські очі на

орлині. Інакше звідки у неї, по життю короткозорого крота, взявся той гострий

погляд, що виколював деталі, мов дорогоцінні камінці?

– То чому я так «їздила»?
– спитала вона.

Буба підняв голову, мовби на слух визначав, звідки йде звук. Його очі