Прагне видобути якнайбільше грошей від жінки. А барон Дальський? Труситься від страху, коли б його не зрадила дружина. Пан Марушевич нишпорить скрізь, де б позичити, а як не може позичити, то хоч вициганити; а пан Старський не відходить від умираючої бабусі, щоб підсунути їй складений на його користь заповіт.

Інші, великі й малі пани, передчуваючи, що все підприємство Вокульського перейде до Шлангбаума, вже складають йому візити. Не знають, бідолахи, що він зменшить їм прибутки щонайменше на п’ять відсотків. Найрозумніший з них, Охоцький, замість заробити на своїй електричній лампі, носиться з думкою про літаючі машини. Авжеж!.. Мені здається, що він уже кілька днів радиться про них з Вокульським. Свій свояка вгадає здалека: а вони ж обидва мрійники…

— Ну, пане докторе, вже Стахові ви нічого не можете закинути, — нетерпляче перебив його Жецький.

— Нічого, крім того, що він усе життя не пильнував одного діла, а ганяв за примарами. Бувши продавцем, хотів стати вченим, а почавши вчитись, став націлятись на героя. Він і багатство нажив не через те, що був купцем, а через те, що ошалів за панною Ленцькою; а сьогодні, коли вже досягає її (а це ще, казала Настя, як удасться!), починає радитись з Охоцьким… Слово честі, не розумію: про що фінансист може розмовляти з таким Охоцьким?.. Сновиди!..

Жецький щипав себе за ногу, щоб не наговорити докторові прикрих слів.

— Майте на увазі, — сказав він через деякий час, — я прийшов до вас у справі не тільки Вокульського, а й жінки, жінки, пане докторе, а проти них ви, мабуть, нічого лихого не скажете.

— Ваші жінки не кращі за ваших чоловіків. Через десять років Вокульський міг би стати мільйонером і могутньою силою в країні. Але, зв’язавши свою долю з панною Ленцькою, він продав магазин, який давав прекрасні прибутки, залишить не гіршу від магазину Спілку, а потім процвиндрить багатство. Або взяти Охоцького… Інший на його місці вже давно працював би над електричним освітленням, коли вже йому пощастило зробити винахід, а він гуляє по Варшаві з гарненькою пані Вонсовською, для якої добрий танцюрист важить більше, ніж найздібніший винахідник.

Єврей зробив би інакше. Якби був електротехніком, то знайшов би собі жінку, яка сиділа б з ним в лабораторії або торгувала б електричними приладами. А якби був фінансистом, як Вокульський, то не закохувався б наосліп, а шукав би багату жінку. Зрештою, міг би взяти й убогу красуню, але тоді мусив би мати зиск з її краси. Вона влаштовувала б світські прийоми, зваблювала б гостей, усміхалася б до багатих, кокетувала б з можновладними, словом, усіма способами підтримувала б інтереси фірми, замість їх губити.

— Півроку тому ви й про це говорили інакше, — зауважив Жецький.

— Не півроку, а десять років тому. Тоді я навіть труївся після смерті нареченої, але це тільки зайвий аргумент дроти вашої системи. Тепер мене аж дрижаки беруть, як згадаю, що міг або загинути ні за цапову душу, або одружитися з жінкою, яка мене розорила б.

Жецький устав.

— Значить, тепер, — сказав він, — вашим ідеалом є Шлангбаум?

— Ідеалом ні, але він ділова людина.

— Яка виносить з магазину рахунки…

— Він має на це право. Однаково з липня він там буде хазяїном.

— А поки що деморалізує колег, своїх майбутніх службовців?..

— Він їх усіх повиганяє!..

— І цей ваш ідеал, коли просив Стаха прийняти його на роботу, то вже тоді, мабуть, думав про те, щоб загарбати наш магазин?

— Він не загарбує, а купує! — закричав доктор. — Може б, ви хотіли, щоб не знайшлось покупця і щоб магазин занепав?.. І хто з вас розумніший: ви, що проробили десятки років і нічого не маєте, чи він, що за один рік здобув таку фортецю, до речі, нікого не скривдивши і заплативши Вокульському готівкою?..

— Може, й ваша правда, але мені воно якось не до душі, — буркнув Жецький, хитаючи головою.

— Не до душі, бо ви належите до тих, хто вважає, ніби людина, як камінь, мусить обростати мохом, не зрушуючи з місця. Як на вас, то Шлангбауми цілий вік повинні залишатися продавцями, Вокульські — хазяями, а Ленцькі — ясновельможними. Ні, шановний добродію! Суспільство — як той окріп: що вчора було внизу, сьогодні вилітає нагору…

— А завтра знов падає вниз, — закінчив Жецький. — На добраніч, пане докторе.

Шуман потиснув йому руку.

— Ви сердитесь на мене?

— Ні, тільки… не можу погодитись з плазуванням перед грішми.

— Це перехідний стан.

— А відкіля ви знаєте, що мрійництво Вокульських або Охоцьких не такий самий перехідний стан? Літаюча машина зараз здається чимось неймовірним, але тільки здається; я дещо розумію в її вартості, бо Стах роками розказував мені про неї. І якби, припустімо, Охоцькому пощастило її збудувати, то подумайте самі — що було б вартніше для людськості: спритність Шлангбаума чи мрійництва Вокульських та Охоцьких?..