(вражений, про себе).

О дiвчина, яснiша, нiж кришталь!

Невже менi судив таку дружину

Великий бог чудесного хреста!

(Голосно).

Вона твоя, ласкава королiвно,

I сам твоїм я радий стать рабом,

Бо i мене теплом живим i дивним

Зогрiла ти, як цю своїм крилом.

Але пробач! Нiде в цiлому свiтi

Я не знайшов нiде таких дарiв,

Якi б могли як слiд тобi личити,

Тобi, моїй недосяжнiй зорi.

Щоправда, є одна у мене шана,

Я пам'ятав священний заповiт

Зiрвать тобi з могили Iоанна

Тюльпан, лiлею чи рожевий цвiт...

Але пiзнай, моя Єлизавето,

Хай не сумує серце золоте:

Немає квiтiв на трунi поета,

Один лиш терен дикий там росте.

Є л и з а в е т а

Така судьба усiх спiвцiв чудових -

Їх тернами увiнчує життя...

Га р а л ь д

Зате не в'яне цей вiнок терновий,

Для тебе я зiрвав оце гiлля

I в золото оправив та рубiни.

(Бере в джури i подає з поклоном Єлизаветi оправлений в золото вiнок).

А на могилi насадив шипшину,

Щоб колючки iз рожами сплелись.

Є л и з а в е т а

(пiдводиться зворушена).

Хай бог тебе нагородить колись

За вчинок цей, гiднiший всеї слави,

Що ти зажив в цi роки по свiтах!

Якби ти всi завоював держави,

Пройшов весь свiт, всi межi i застави,

Ти б не знайшов до мого серця шлях.

А вшанувати так спiвця могилу

Мiг тiльки той, хто сам складав пiснi,

I цим тепер дорожчий ти менi.

Бо я цiню святу натхнення силу,

I зараз вiрю, що насправдi скальд 1,

А не звитяжець тiльки мiй Гаральд.

1 Скальд - скандiнавський поет i спiвак, який складає пiснi про битви i походи вiкiнгiв, конунгiв та їхнi перемоги.

Г а р а л ь д

(бере у джури арфу, проводить рукою по струнах, спiває).

Славу тобi, тобi, моя кохана,

Я проспiвав у всiх краях землi,

Скрiзь, де пройшли по хвилях океану

В пiнi срiблястiй мої кораблi,

Йшли ми крiзь скелi в верниводах бурних,

Тiльки до тебе неслися думки,

Потiм спинилися в водах лазурних,

Де, як сапфiри, горять острiвки.

Тiльки i там, i там не знав покою.

Скрiзь я шукав чудесний образ твiй.

В хвилях морських, в мереживi прибою,

В струнах шукав на арфi золотiй.

I ось тепер крiзь бурi i замети

Принiс тобi душi незгаслий спiв:

Тебе люблю, моя Єлизавето,

Тобi весь пал невимовлених слiв!

.Я р о с л а в

(пiдводиться),

Хвала тобi, всесвiтнiй переможцю,

На струнах ти ще краще, нiж в бою.

Здобув собi звитягу найдорожчу,

Дiвоче серце, горлицю твою.

Отож, коли вона тебе вiтає,

То в згодi я також не вiдмовляю.

Привiт тобi! Судьбу свою прослав!

В и г у к и

Нехай живе премудрий Ярослав!

Муаика.

З а в i с а.

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

"К А М Е Н Щ И К І КНЯЗЬ"

1032 р.

Сад в замку Ярослава. Вздовж всього середнього плану, навкiс, з лiвого боку авансцени i в глибину саду йде вiдкрита галерея - переходи. На передньому планi праворуч мармуровий басейн з фонтаном i мармуровою ж лавкою поряд.

Травневий вечiр, що скоро переходить в нiч.

І

В садку i за аркадами галереї рух- сьогоднi весiлля Гаральда i Єлизавети. Проходить заклопотана челядь, пробiгають дiвчата. За одною з них женеться й наздоганяє Свiчкогас. Вiн у розкiшному захiдному вбраннi дружинника-варяга, з чималою флягою на поясi.

Д i в ч и н а

(пручається).

Та одчепись, дурний! Знайшов-бо час

Чiплятися без сорому й користi!

Хiба не знаєш, що весiлля в нас

I треба в церкву виряджать невiсту!

А ще монах!

С в i ч к о г а с

I зовсiм не монах

I можу це сугубо доказати.

Недурно ж я поїздив по свiтах

I знаю, як сотворенi дiвчата.

У нас, варягiв, скрiзь один звичай:

На морi - напинай вiтрила,

На сушi - вихиляй барила

I скрiзь дiвчат гарненьких приручай!

(Знову обiймає дiвчину).

Д i в ч и н а

Пусти, скажений. Я ж кажу - не час!