Я зачекаю тут, в оцих кущах.

С в i ч к о г а с

Опам'ятайся! Знов поклявся князь

Тебе скарати...

Ж у р е й к о

Смерть приходить раз.

Iди, кажу!.

С в i ч к о г а с

Та хоч сховайсь, упертий.

Iде в галерею.

Ж у р е й к о

(сам).

Не властен князь в моїх життi i смертi,

I каменщик згодиться ще йому.

I не в одну хвилину вирiшну...

Входить хмурий i задуманий Ярослав. Журейко вiдступає в тiнь.

Ярослав

(про себе).

Всю нiч мене страшнi гнiтили сни,

I цiлий день нудьга стискає груди,

Немов судьба мене востаннє судить

За всi мої чесноти i вини...

Ж у р е й к о

(про себе).

Не владен князь вперед пiзнати ходи,

Куди i як вони його ведуть,

Але як вiрний буде вiн народу,

То зрештою натрапить вiрну путь.

Я р о с л а в

(про себе).

Про що менi вiщує ця тривога?

Чия рука... Якого духа злого

Знов пiдняла на мене божий бич...

Тiнь Святополка бачив я цю нiч...

Казав менi вiн реготом пекельним -

А що, коли б у сiчi тiй смертельнiй

Не ти, а я на Альтi подолав?

То як би нас народ тодi судив?

Обидва ж ми одного лiгва вовки,

I руки в нас обох в кровi братiв...

Мабуть, назвали б мудрим Святополка,

I окаянним звався Ярослав...

Невже це правда?

Ні! Брехня! Здолав

Я ворогiв не для своєї слави,

А щоб з'єднати Руськую державу

I запровести спокiй на землi.

А вiн чужих покликав королiв

I був ладен всю Русь пошматувати,

Аби собi вiнець князiвський взяти.

Тому народ i допомiг менi,

А не йому в смертельнiй цiй борнi!

(Проходить).

Ж у р е й к о

(про себе).

Збентежена й смутна його душа,

Але дарма... аби вперед рушав.

Вбiгає схвильована Милуша й кидається до Журейка.

Ж у р е й к о

Милушо! Рiдна!

М и л у ш а

Ладо, любий мiй!

Ж у р е й к о

Голубко люба! Зiронька ясна!

О, як же я стужився за тобою,

Бiдняточко, в землi отiй чужiй!

М и л у ш а

А я ж бо як! Не знала я спокою

Нi вдень, нi внiч. Замучена, смутна,

Блукала скрiзь, а як тодi пiзнала,

Що ти був тут, що я пережила,

Коли тебе по всiх ярах шукали!

Тiкай-бо, любий!

Ж у р е й к о

Так. Пора прийшла.

Готове все. Мiй човен на Днiпрi

Чекає нас - збирайся, до зорi,

Цiєї ж ночi рушимо ми в путь!

М и л у ш а

Як до зорi! Не можу я збагнуть...

Покинуть все... домiвку, батька, Київ,

Могили рiднi...

Ж у р е й к о

Вибирай сама.

Зi мною там нове життя зорiє,

А тут лише могила i тюрма.

У мене там в ряснiй Тьмутараканi

Своя господа, власная земля,

Свiй корабель, на ньому в полюваннi

За здобиччю по морю я гуляв...

То як же ти не хочеш вiльну долю

З твоїм коханим зараз роздiлить!

М и л у ш а

Ой лишечко... Не можу ж я без болю

Покинуть Київ... Не спiши.

Ж у р е й к о

В цю мить

Рiшати треба... Далi буде пiзно.

М и л у ш а

Зажди хоч день. Пiду до князя знов,

Благатиму... невже лишать вiтчизну,

Могили... батька...

(Плаче).

Ж у р е й к о

Ось твоя любов!

М и л у ш а

(схоплюється).

Зажди, благаю... хоч одну цю нiч!

Ж у р е й к о

Гаразд, зажду. Я буду тут. Поклич,

Коли менi захочеш щось сказати...

А щоб тебе покликати iз хати,

Я пугачем три рази закричу.

М и л у ш а

Прощай, мiй любий, обережним будь,

Навколо варта... можуть-бо почуть,

Цiлує його й тiкає. Журейко зникає в кущах.

III

Стемнiло. За аркадами заяснiло свiтло i видно, як через усю галерею проходить весiльний похiд: дiвчата в бiлому з золотом вбраннi, з запаленими свiчками в руках, Гаральд i Єлизавета, дружки.