Баронеса розгубилась.

— Що це я кажу!.. Знаєш, Леон, займай поки що приміщення на четвертому поверсі, де жили студенти…

— Це інша річ, — сказав Леон. — Якщо там кімнаток зо три, то я можу жити навіть з кухарем…

— З яким кухарем?

— Ну, а як же ви, вельможне панство, обійдетесь без кухаря?.. Несіть ці речі нагору, — звернувся він до вантажників.

— Що ви робите?.. — крикнула баронеса, бачачи, що вони забирають всі сундуки й паки.

— Вони забирають мої речі. Несіть! — командував Леон.

— А де ж речі пана барона?

— О, будь ласка… — відповів Леон, подаючи баронесі парасольку й саквояж.

— А постіль?.. Одежа?.. Всілякі речі?.. — жахнулась баронеса, ламаючи руки.

— Вельможна пані, не влаштовуйте скандалу при слугах!.. — докорив їй Леон. — Всі ці речі для пана барона повинні бути вдома.

— Правда… правда… — прошепотіла втихомирена баронеса.

Розташувавшись нагорі, куди йому довелося ще віднести ліжко, стола, кілька стільців, таз і глек з водою.

Леон одягнув фрак, білий галстук, чисту сорочку (трохи тісну на нього), повернувся в квартиру баронеси й поважно сів у передпокої.

— За півгодини, — сказав він Маріанні, поглядаючи на свій золотий годинник, — повинен прибути пан барон, бо він завжди від четвертої до п’ятої спочиває… Ну, як тут вам — нудно? — додав він. — Нічого, я вас розворушу…

— Маріанно!.. Маріанно, йди сюди! — гукнула з своєї кімнати баронеса.

— Чого ви так зараз летите? — здивувався Леон. — Що вона, ваша стара, помре, чи що?.. Нехай трохи зачекає…

— Я боюся, бо вона страшенно люта, — шепнула Маріанна, видираючись з його рук.

— Люта, бо ви її самі розбестили. Їм тільки піддайся, то вони тобі й на голову сядуть… При баронові вам буде легше, бо він желетмен… Але одягтися вам доведеться трохи інакше, не по-монашеському. Ми черниць не любимо.

— Марисю!.. Марисю!..

— Ну, тепер уже йдіть, тільки не поспішайте, — навчав її Леон.

Леон помилився у своїх передбаченнях: барон прибув до своєї дружини не о четвертій, а о п’ятій.

На ньому був новий сюртук і капелюх, в руці — елегантна палиця з головкою в вигляді кінського копита. Він здавався спокійним, але за цим зовнішнім спокоєм вірний слуга помітив сильне хвилювання. Ще в передпокої пенсне, двічі злетіло з його носа, а ліва повіка здригалась набагато частіше, ніж перед дуеллю і навіть за партією штоса.

— Повідом про мене пані баронесу, — сказав пан Кшешовський трохи здавленим голосом.

Леон відчинив двері в вітальню і майже грізно вигукнув;

— Вельможний пан!..

Коли барон увійшов, він зачинив за ним двері, випровадив Маріанну, що прибігла з кухні, й почав підслухувати.

Баронеса, що сиділа на канапі з книжкою, побачивши мужа, встала. Коли барон низько вклонився їй, вона хотіла відповісти теж поклоном, але знову впала на канапу.

— Мужу-мій!.. — прошепотіла вона, затуляючи руками обличчя. — О, що ж ти робиш…

— Мені дуже неприємно, — сказав барон, кланяючись вдруге, — що змушений засвідчити вам своє шанування в таких обставинах…

— Я вже готова пробачити, якщо…

— Це дуже похвально для нас обох, — перебив її барон, — бо я також готовий забути вам усе, що стосується моєї особи… На великий жаль, ви не спинились перед тим, щоб зловжити моїм ім’ям; і хоч воно нічим особливим не вславилось у світовій історії, але все ж таки варте того, аби до нього ставитись з більшою пошаною.

— Ім’ям?.. — повторила баронеса.

— Так, пані, ім’ям, — відповів барон і вклонився втретє, так само тримаючи капелюха в руці. — Даруйте мені, пані, що нагадаю про ту неприємну справу, але… від певного часу моє ім’я фігурує по всіх судах… Наприклад, в даний момент вам хочеться вести аж три судові справи: дві проти мешканців і одну проти колишнього вашого адвоката, нехай не в прогнів йому буде — справді неймовірного пройдисвіта.

— Але ж, чоловіче! — закричала баронеса, підхоплюючись з канапи. — У тебе ж самого зараз одинадцять судових справ за тридцять тисяч боргів!..

— Перепрошую!.. Якщо пам’ять мене не зраджує, то в мене сімнадцять судових справ за тридцять дев’ять тисяч боргів. Але ж то судові справи за борги! Серед них немає жодної, яку я порушив би проти чесної жінки за крадіжку ляльки… З-поміж моїх гріхів немає жодного анонімного листа, який опаскудив би невинну людину, а з-поміж моїх кредиторів жодному не довелося втікати від наклепів з Варшави, як це сталося з пані Ставською завдяки заходам баронеси Кшешовської…