…Чоловік у напіввійськовій формі без погонів увійшов до нього з підносом, як і ввечері: тарілка з вівсянкою, шматок хліба з сиром і чашка з неміцною кавою. Як і ввечері, він діждався, поки Ісаєв закінчить сніданок, забрав спочатку, тарілку, а потім уже чашку й ложку.

— Коли у вас час прогулянок? — спитав Ісаєв.

— У нас поки що немає прогулянок.

— Чому? Мене покарали?

— Спитайте про це того, хто веде вашу справу.

— А бібліотека? Я можу користуватися послугами тюремної…

— Тут не тюрма.

Чоловік вийшов, тихо причинивши за собою масивні, на пневматиці, двері…

…Через п'ять днів знову прийшов Макгрегор, простяг Ісаєву аркуш паперу:

— Розпишіться.

Ісаєв прочитав текст: «На вимогу штандартенфюрера СС Штірліца, який свідчить про свою належність до російської розвідки («М. М. ІСАЄВ»), вищеназваний Штірліц передається радянським властям».

Хвацька закарлючка замість підпису під текстом: «помічник начальника відділу»; дата; ні номера, ні печатки.

— Згодні з таким рішенням? — спитав Макгрегор.

— Цілком.

— Прошу дописати: «З рішенням згоден». І розпишіться. Тим прізвищем, яке для вас найбільш зручне.

— Усної згоди не досить?

— Ні. Ви, мабуть, чули, що багато росіян відмовляються повернутися додому, справедливо вважаючи, що їх як усіх полонених, котрі заразилися, — Макгрегор посміхнувся, — західним вільнодумством, зашлють до Сибіру. Щоб у майбутньому ви не учинили проти нас позов за те, що ми віддали вас більшовикам, будь ласка, виконайте формальність.

Ісаєв підписав папір, Макгрегор кивнув йому й мовчки вийшов.

Його привезли на заміський аеродром до деренчливого напіввійськового «Дугласа» з двома рядами металевих стільців, закритих кожухами, із двома кушетками у першому відсіку.

Коло дверей пілотів, після мовчазного акту передачі Макгрегором таємничого полоненого (по нічному місту везли із зав'язаними очима; Ісаєву здалося, ніби дзенькав трамвай, як московська «аннушка» в ті щасливі роки, коли був живий батько; дивно — хіба в лондонських передмістях ходять трамваї? А втім, чому я думаю, що це Лондон, а не Глазго чи Манчестер?), капітан, який назвався Перфільєвим, сердечно привітав Штірліца, і літак з ретельно закритими ілюмінаторами пішов у небо.

— До столу, Всеволоде Володимировичу, — Перфільєв назвав його так, як останнього разу називав Уншліхт у двадцять першому, коли зустрілися в Реввійськраді республіки: їдучи до Владивостока, Владимирова, а втім, тоді вже Ісаєва, за рекомендацією Дзержинського прийняв заступник голови РВС Склянський, а потім, усього хвилин на п'ять, його запросив до себе нарком військмор Троцький.

…На ящику, застеленому газетами, стояли пляшка коньяку, банки шпротів, сардин та крабів; сирокопчена ковбаса, сир, сало.

Здивували Ісаєва яйця, зварені круто; за чверть століття одвик: на Заході так не готують…

Чи тому, що випив він великий фужер коньяку (капітан Перфільєв тільки пригубив: «Я ще повинен працювати під час рейсу, Всеволоде Володимировичу, вибачте»), чи то тому, що стало йому зараз солодко-спокійно, вже не крутилися в голові всі ці «нікс фарштеєн», страшні приниження в гальюні, дивний Макгрегор, геть увесь мотлох вилетів з голови, він — несподівано для себе — відключився; такого з ним ніколи не було…

…Прокинувся тому, що капітан тер йому вуха:

— Всеволоде Володимировичу! Просніться! Сідаємо! Москва!

Усе ще було темно, всі ілюмінатори зашторені. Коли Перфільєв відчинив двері й викинув металеву драбинку, Ісаєв побачив зірки — полетів уночі й прилетів уночі; такий же зачаєний, без вогнів, заміський аеродром, великий автомобіль (він одразу згадав «ЗІС-101», такі були в радянському посольстві на Унтер-ден-Лінден, німці страшенно потішались); підполковника з орденськими планками:

— Товаришу Владимиров, від імені і за дорученням командування дозвольте сердечно вітати вас із поверненням на рідну землю! Підполковник Петров, відданий у ваше розпорядження.

— Спасибі, товаришу Петров… Сердечно дякую за зустріч… Мою родину попередили? Ми зараз поїдемо до них?

— Командування прийняло інше рішення, товаришу Владимиров: не можна травмувати вашу дружину й сина… Вони вважали, що ви загинули, як і ми всі… Їх треба готувати до зустрічі, за цей час і ви отямитесь, їдьмо!