— Окреслив ситуацію у Владивостоці, попросив тримати зв'язок з ним через Постишева, той, мабуть, надсилав мої донесення Блюхеру, а від нього вони йшли до Москви…

— Дзержинському?

— Цього я не знаю.

— А в Реввійськраду Блюхер не міг надсилати ваші донесення?

— Думаю, що у Реввійськраду їх надсилав Фелікс Едмундович…

— Троцькому? — спитав Сергій Сергійович і ще дужче стиснув ручку своїми тонкими пальцями.

— Найімовірніше, Склянському, заступникові голови Реввійськради країни Троцького.

— Але ви допускаєте думку, що Дзержинський надсилав ваші донесення Троцькому?

— Цілком, — відповів Ісаєв.

Сергій Сергійович якось судорожно зітхнув, відклав ручку тремтячими пальцями й спитав:

— Курите?

— Так.

Він витяг цигарку й простяг її Ісаєву.

— Будь ласка.

— Спасибі.

— Продовжимо роботу, — сказав Сергій Сергійович і знову схопився за ручку. — Чи вважаєте ви можливим, що й Троцький ставив перед вами оперативні завдання, особливо напередодні волочаєвських подій?

— Вважаю це можливим, бо тоді Троцький очолював Червону Армію…

— Ви наполягаєте на цьому твердженні? — байдужно спитав Сергій Сергійович.

Ісаєв не зрозумів:

— На якому саме?

Сергій Сергійович зачитав йому текст:

— «Троцький очолював Червону Армію»… Я правильно записав відповідь? Перекручень немає? Ви заперечуйте, якщо не згодні з моїм записом… Ви правте мене, це ваше конституційне право…

— Записано правильно.

— Скажіть, а в тих інструкціях, які ви одержували з Центру, не було якихось моментів, що насторожували вас?

— Як це? — Ісаєв, уважно стежачи за кожною інтонацією слідчого, за кожним мускулом його плаского, холодного обличчя, не збагнув смислу запитання: як можна було сумніватись у вказівках Дзержинського?

— Прізвище Янсон вам про щось говорить?

— Якого Янсона ви маєте на увазі? їх було кілька: Микола, Яків…

— Я маю на увазі того, що разом з Блюхером вів переговори з японцями в Дайрені, — уточнив Сергій Сергійович.

— Особисто з ним я не зустрічався, але прізвище це мені відоме.

— Я хочу познайомити вас з його показаннями, які він тут, на слідстві, дав: «Тільки значно пізніше, наприкінці тридцять третього року, коли я активно включився в роботу запасного троцькістського центру, Зінов'єв сказав мені, що Троцький переписав тези народного комісара закордонних справ Чичеріна, виправивши їх так, як це було угодно японським мілітаристам. Тоді, в Дайрені, я добре розумів, що наша позиція носить трохи дивний, надто безкомпромісний характер, але Блюхер дотримувався цієї лінії невідступно. Зінов'єв, коли ми зустрілися на дачі в Ільїнському влітку тридцять третього, абсолютно впевнено заявив, що Блюхер проводив політику Троцького, щоб спровокувати виступ японців і потім, після нашого неминучого відступу, віддати їм ті території, на які вони претендували, в обмін на принизливий мирний договір». Що ви думаєте з цього приводу?

— Я хочу ознайомитися з показаннями Янсона…

— Ви що, мені не вірите? — Сергій Сергійович прикро здивувався. — В такому разі можете заявити відвід…

— Я не сказав, що я вам не вірю. Я прошу дозволу ознайомитися з показаннями Янсона…

— Я вас з ними ознайомив.

— Це дурниці. В Дайрені була зайнята правильна позиція. Радянська делегація вела переговори майстерно і мужньо — почитайте білогвардійську пресу того часу, японські газети…

— Отже, я формулюю вашу відповідь: «показання Янсона є наклепницькими»… Так?

— Що означає «я формулюю»? — Ісаєв не зрозумів.

— Я формулюю вашу відповідь для запису в протокол допиту. В протокол безглуздо вводити слова типу «дурниці», нас з вами не зрозуміють… Запитання й відповіді повинні бути конкретними, а не емоційними.

— Ні, краще я сам формулюватиму відповіді, Сергію Сергійовичу…

— Ви потім матимете право прочитати документ і внести власноручні зміни…

— Чому «потім»? Якщо право є, воно мусить існувати завжди, а не «потім».

— Хочете писати відповіді власноручно?

— Так, вважав би за краще це робити сам.

— У вас є якісь претензії до методу і форми проведення допиту?

І Максим Максимович після паузи відповів:

— Нема.

Слідчий швидко підвівся із-за столу, підійшов до Ісаєва, простяг йому свою учнівську ручку і, як фокусник, розчепіривши п'ятірню, різко розгорнув бланк протоколу допиту так, щоб можна було писати підслідному:

— Будь ласка, внесіть у протокол цю вашу відповідь власноручно.

Російський Макгрегор, подумав Ісаєв, розбираючи учнівський почерк слідчого, — хлопець так само писав по-школярському, з натиском, буквочка від буквочки; а три помилки все одно утнув, не знає, де і як ставити м'який знак.