Волосини, якби росли на голові якоїсь дівчинки, повинні сягати їй по плечі. Я

любив таке волосся, і невидимі спостерігачі це знали. Щоранку я з недовірою

принюхувався до цих ланцюгових породжень кератину.

Волосся пахло нестиглими абрикосами.

5. БЛИСК І СВИСТ

Деколи видавалося, кімната і зовсім не моя. Я скрупульозно занотовував самого

себе на долонях шлакобетону, допоки не спив свою самість до останньої краплі

(і не струсив бокал за вітром). В один із днів я мандрував покритими пилом

амблігоніту вавилонами енциклопедій, ефесами запорпаних у порох порепаних

довідників з органічної хімії, листів, старих календариків і зіпсутих

компасів, поношених капронів (знову ж таки чорних: я понюхав їх у міжніжжі -

пахло горіхом), навіть чужих конспектів з геометрії! Я наклеїв на стіну

чергову роботу. На звороті канцелярського бланка акварельками я намалював

квітку - витриманий у традиціях японської літографії червоний мак. Під ним

дописав короткий афоризм на незабудь:

квіти серед гівна пахнуть сильніше весна у Львові

Начепив картину на вільний гвіздок і відійшов на крок, щоб помилуватися своєю

майстерністю.

Воно прийшло блиском і свистом, гарячим мерехтінням.

Я вловив цей момент. Момент останнього штриха - невигадливої риски на

портреті, по чому той оживає.

Я зрозумів: кімната раптом ожила. Я звільнився. Став порожнім. Коли все моє

«Я» зафіксувалося на стінах кімнати, не було чому залишатися всередині. По

суті, я вивернув себе назовні, а того, хто був усередині, не стало.

Думки? А ось вони - думки. Павутина, волосся, капрони, висохла сперма. Пісок.

Таблиці Менделєєва.

Все. Я звільнився.

Тому: думки? які ще думки?!

Повільно я обійшов свою кімнату по периметру і зауважив черговий експонат

музею невідомого походження. На стіні, обклеєній марками і пільговими

тролейбусними квитками, між витинків із часопису «НАШ» і моїх аква-

142

143

1Ґ

рельок хтось почепив новий артефакт. Це був видертий аркуш-рекламка з

середини якогось журналу. На ньому завмерла алкоголічка з розлізлою завивкою.

В затінку кущів, крізь листя й гілки яких пробивалося плоске проміння заходу, вона сиділа на корчі й розмовляла з невидимим співбесідником. В одній руці

жінка тримала незапалену, як наразі, сиґарету. В іншій - плоскогубці з сіро-

блакитними ручками. Під плакатом я прочитав напис: ПРИЛУКИ. БУДЬ ОСОБЛИВИМ!

Я пішов на кухню, запарив чаю і дрижачою рукою кинув до нього шість ложок

цукру. Про всяк випадок ковтнув пару таблеток парацетамолу (знову прийшла

температура). Потім дзьобнув собі трохи домашнього винця і заліг спати, намагаючись сховатися під ковдрою, серед волосин із запахом нестиглих

абрикосів; сховатися подалі від того жирного шрифту, яким, здається, почало

писатися моє життя

?

вночі я прокинувся. Прокинувся і відчув себе повним рішучості віднайти клуб, хай би що там не робилося. В мені забурлила така енергія, наче я перетворився

на прогрітий мотор джипа десь в африканській савані, і очі мої світилися, ніби фари у БеТееРа. Все було таким простим і зрозумілим, що я зітхнув із

полегшення (чи навіть так: зіткнувсь із полегшенням), по чому негайно ?

Наступного ж дня специфічний настрій літер типу Bold мене покинув, і я з

полегкістю вернувся до буденного.

Зранку, відразу після пари я пішов за ріг факультету - в дівчачу курилку, де, як правило, тусувався П'явка. Став, запалив. Біля мене відразу ж утворився

діаметр вільного простору - я розумів, чому дівчата сахалися мене. Ще би -

довметрове здоровило, вагою у сто кілограмів, у поно-

шеному плащику і дитячій шапочці на зав язку, я лякав усіх лютістю бороди і

диким рухом велетенських очей з-під товстелезних окулярів, лякав кольоровим

бамбоном на шапочці, лякав рукавичками, що висіли у мене на спеціальній

шворочці, пропханій крізь рукави плащика (щоб не загубилися). Я був пострахом

факультету і мав чим пишатись.