починалася справжня терра інкогніта. Все, що можна було дізнатися від

надійних джерел, - це тільки те, що в Клубі «люблять Менделєєва».

– Ми... Ну, ми... Вшановуємо пам'ять Хімічного Батька. Тільки на свій манір.

Клуб збирається раз на рік - 17 лютого. На честь Просвітлення Дмитра

Івановича.

Сакральна дата - 17.11.1869 - спалахнула в мені фосфорним вогнем, але знову ж

таки я не подав вигляду. Тільки захоплено подумав: «Які люди! Які люди!»

Андрій продовжив:

– Ми також шукаємо Просвітлення. У вечір 17 лютого ми проводимо Ритуал

галогенів. Власне, на Ритуалі галогенів і тримається весь Клуб. Якщо ж

говорити зовсім прямо: Клуб - це Ритуал. Просто не говори нікому, куди ти

зникаєш у ніч на сімнадцяте. І не патякай, що таке Клуб, коли дізнаєшся

більше.

Я уважно вислухав усі заборони Клубу, визнаючи їх про себе цілком

справедливими.

– А в чому суть Ритуалу?
– спитав я буцім буденним голосом. Але все одно в

горлі дерло, а пальці дрижали. Ось вона - летка мить щастя!

– Ми кричимо імена галогенів, - з найглибшою серйозністю повідомив мені

Андрій і голосно заржав.

Андрон допив останній ковток білого міцного (тільки чому воно завжди

ординарне?) і пожбурив тару в кущі.

– Тобі доведеться знайти членів Клубу самотужки. Називати імен я не маю

права. Максимум, кого можу підказати: шукай Ґєну Фторного. Як будеш кого

питати,

136

скажеш: «Євгеній, шо з Омська приїхав». Ти зможеш вийти на Фторного через

П'явку. Його ти знаєш?

Хто такий П'явка, я знав. П'явку знають, мабуть, усі.

– Дивися, зараз почнеться, - змінив інтонацію Андрон. Я знову глянув на гайок

ісландських дерев.

– Дуже важко вловити момент. Якщо надто світло - здається, дерева світяться

через захід сонця. Надто темно - взагалі не помітиш... О! Тепер! Лови! Боже, ЦЕ КАПУТ!

Останній розпечений кантик сонця зник за обрієм. Зненацька хтось ніби

ввімкнув ланцюг велетенських Гірлянд - ісландські дерева спалахнули тихим

пастельним вогнем. Мої очі металися, бажаючи всотати цю миттєву красу до

останньої п'яді, до останнього відтінку світла. Бежевий, і кремовий, і

рожевий, і фіалковий, і бузковий, індиґо, ультрамарин і ще такі кольори, виокремити які зі спектру я не наважився б навіть сп'яну, залишаючи цю справу

на Бога.

– Бережи таємницю, - сказав Андрій, намагаючись охопити цими словами все своє

буття, і ми обійнялися на прощання.

Коли Андрона проводжали в останню путь на автобус, я ревів, як дитя.

ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ

Мій найкращий товариш зник у заграниці значень, так. Проте Андрон вказав мені

на щось колосальне. Він вклав мені у долоні нитку до несамовитої таємниці.

Все, про що я мріяв, отримало шанс стати справжнім. Залишалась елемен-

тарщина.

Вечір 17 лютого хотілося провести в тісному колі членів Клубу галогенів, тягнути шампусик і жувати канапе зі шпротами, а прокинутися серед конфетті та

пістрявих серпантинів. Я повинен був діяти активно.

Все то так. Але у мене почалися менструації.

137

/. Менструації

Ці духовні виділення відвідували мене раз на сезон. Під час тічки з моїх

мізків цілодобово вибулькувалося щось дуже схоже на відпрацьовану кров: спогади про несказане, обіцяне і непереглянуте. Я затикав тічку як міг -

розказував безглузді секонд-гендівські анекдоти, брехав, писав вірші, вив

сичем на герань і лабав на гітарі. Це допомагало зосередитися на виділеннях.

(Так, нічого особливого, просто малоприємні спогади з дитинства. Усе те, що

коштувало мені нервів).

Найчастіше під час менструацій я тупо сидів і тік.

Я сидів у кімнаті, заваленій старими зошитами, пожмаканим папером, списаним

рівняннями окисно-відновних реакцій, немитими майонезними слоїчками із

засохлим жовтявим осадом на стінках, зловісно почорнілими мензурками, дрібками розбитих пробірок, довгими волосинами, спаленими сірниками, недокуреними цигарками, старими зашкарублими капцями, несвіжими крихтами

черствого печива - серед усього цього милого срачу, цієї дратуючої