— Я вважаю, що з питанням про місцеві фабрики можна покінчити. Тепер, шановний пане Вокульський, поясніть нам, будь ласка, з властивою вам виразністю, яку позитивну користь матиме від вашого проекту…

— …наша нещасна батьківщина, — докінчив князь.

— Прошу панство, — казав Вокульський, — якби лікоть мого ситцю коштував лише на два гроші дешевше, ніж зараз, то на кожному мільйонові куплених ліктів населення заощадило б десять тисяч карбованців…

— А що таке десять тисяч карбованців?.. — спитав маршалок, який уже повернувся до кабінету, але ще не розібрав, у чому річ.

— Це багато… дуже багато!.. — вигукнув сутулуватий граф. — Нам треба навчитись цінити і копійчані прибутки…

— Те-ек… пенс — батько гінеї, — додав граф-псевдоанглієць.

— Десять тисяч карбованців, — говорив далі Вокульський, — це фундамент добробуту щонайменше для двадцяти родин…

— Крапля в морі, — буркнув один з купців.

— Але на це можна подивитися і з другого боку, — сказав Вокульський, — правда, це цікавить тільки капіталістів. Я маю товарів на три або чотири мільйони на рік…

— Оце я розумію!.. — прошепотів маршалок.

— Це не мій особистий капітал, — зауважив Вокульський. — Мій набагато скромніший.

— Люблю таких!.. — сказав сутулуватий граф.

— Те-ек, — додав граф-англієць.

— Ці три мільйони становлять мій кредит і дають мені, як посередникові, дуже невеликий процент, — мовив Вокульський. — Але якби замість кредиту я мав стільки готівки, то вона давала б мені прибутку від п’ятнадцяти до двадцяти процентів або й більше. Отож це мусить зацікавити тих людей, які тримають гроші в банках за низький процент. Ці гроші пускають в обіг інші люди, а прибуток беруть собі. А я пропоную вам безпосередньо пустити ваші капітали в обіг і збільшити ваші прибутки. Я скінчив.

— Чудово! — вигукнув сутулуватий граф. — А чи не можна б ознайомитися з деталями?

— Про них я можу говорити тільки з моїми спільниками, — відповів Вокульський.

— Вступаю, — сказав сутулуватий граф і подав йому руку.

— Те-ек, — додав псевдоанглієць і простягнув Вокульському два пальці.

— Шановні панове! — озвався чисто поголений мужчина з групи шляхти, що ненавиділа магнатів. — Ви тут говорите про торгівлю ситцем, яка нас абсолютно не цікавить… Але, панове… — говорив він далі плаксивим голосом, — зате у нас є зерно в коморах, у нас є горілка на складах, і посередники наживаються на нас, — скажу одверто, — зовсім безчесним способом…

Він оглянув присутніх у кабінеті. Група шляхти, яка ненавиділа магнатів, заплескала в долоні.

Обличчя князя, що променилось скромною радістю, раптом заясніло світлом справжнього натхнення.

— Але ж панове! — вигукнув він. — Сьогодні ми говоримо про торгівлю тканинами, а хто нам заборонить завтра або післязавтра обміркувати й інші питання?.. Отже, пропоную…

— Їй-богу, наш дорогий князь чудово говорить! — закричав маршалок.

— Слухаємо!.. Слухаємо!.. — підтримав його адвокат, намагаючись показати, що він захоплений мовою князя.

— Отже, панове, — вів далі розчулений князь, — я пропоную скликати ще дві наради: одну — в справі торгівлі зерном, другу — в справі торгівлі горілкою…

— А кредити для землевласників? — спитав хтось з групи непримиренної шляхти.

— Третій — в справі кредитів для землевласників, — промовив князь. — Четверту…

Тут він затнувся.

— Четверту і п’яту, — підхопив адвокат, — присвятимо оглядові загального економічного становища…

— …нашої нещасної батьківщини, — докінчив князь майже з слізьми на очах…

— Панове!.. — заволав адвокат, розчулено витираючи носа. — Вшануймо нашого господаря, великого громадянина, найславнішого з людей…

— Десять тисяч карбованців, їй-бо!.. — крикнув маршалок.

— …вставанням! — швидко докінчив адвокат.

— Браво!.. Хай живе князь!.. — залунали вигуки під акомпанемент тупоту ніг та гуркоту стільців.

Найголосніше кричала група шляхти, яка зневажала аристократію.

Не мігши погамувати хвилювання, князь почав обіймати своїх гостей; йому допомагав адвокат — він усіх цілував і від розчулення аж плакав. Кілька чоловік скупчилось біля Вокульського.

— На початок даю п’ятдесят тисяч карбованців, — сказав сутулуватий граф. — А на той рік… побачимо…

— Тридцять, прошу… тридцять тисяч карбованців, прошу… гаразд! — додав барон з фізіономією Мефістофеля.

— І я тридцять тисяч… те-ек!.. — озвався граф-англієць, киваючи головою.

— А я дам в два… в три рази більше… ніж наш дорогий князь! — сказав маршалок.

Кілька опонентів з купецької групи також підійшло до Вокульського. Вони мовчали, але їхні закохані погляди говорили в сто разів більше, ніж найчуліші слова.