Але не сподівайся, нещасний, що тільки ти один заводиш з нею шури-мури. Тобі допомагає ще твій управитель, ота мізерія Вірський, та посивілий у розпусті твій повірений Жецький.

Мушу додати, що Жецький не тільки ділить з тобою твою коханку, а ще й обкрадає тебе на прибутках від дому: він знизив деяким мешканцям плату за квартиру, в тім числі і Ставській. Через все це твій будинок втратив уже всяку цінність, а сам ти стоїш на краю прірви, і яку б же велику послугу зробив тобі шляхетний добродійник, який погодився б купити цю розвалюху з невеликою для тебе втратою!

Якби такий добродійник знайшовся, то раджу тобі позбутися тягаря, з вдячністю взяти, що дадуть, і втікати за кордон, поки людська справедливість не закувала тебе в кайдани та не кинула у в’язницю. Шануйся ж і стережися!.. І послухай поради доброзичливого друга».

— От зух-баба, га? — спитав Вокульський, помітивши, що я скінчив читати.

— Та хай її чорти візьмуть! — вигукнув я, догадавшись, що він говорить про авторку листа. — Це вона про мене пише, що я посивів у розпусті!.. Я злодій… Я зальотник… Проклята відьма!

— Ну-ну, заспокойся, бо он іде її адвокат, — сказав Стах.

Справді, саме в цей час в магазин увійшов чоловічина в старій шубі, злинялому циліндрі й величезних калошах.

Увійшовши, він злодійкувато озирнувся, немов шпик, спитав Клейна, коли буде пан Вокульський, потім удав, ніби тільки що помітив нас, і, підійшовши до Стаха, пошепки сказав:

— Здається, пан Вокульський?.. Чи не міг би я коротенько поговорити з вами наодинці?

Стах кліпнув мені, і ми втрьох пішли до мене додому.

Гість роздягнувся, причому я помітив, що його штани ще більш обшарпані, ніж шуба, а борода ще більш облізла, ніж хутряний комір.

— Дозвольте відрекомендуватися, — сказав він, простягаючи Вокульському праву, а мені ліву руку. — Адвокат…

Тут він сказав своє прізвище — та так і залишився з простягненими в повітрі руками. За якимось дивним збігом обставин ні Стах, ні я не мали охоти потиснути їх.

Він зрозумів це, але не збентежився. Навпаки, з найприємнішою міною потер руки і, усміхаючись, сказав:

— Ви, панове, навіть не питаєте, в якій, справі я до вас прийшов…

— Догадуємось, що ви самі нам скажете, — відповів Вокульський.

— Правильно! — вигукнув гість. — Скажу коротко. Є тут один багатий, але дуже скупий литвин (литвини всі скупі!), який просив мене нараяти йому для купівлі житловий будинок. Є у мене на прикметі будинків з п’ятнадцять, але з пошани до вас, пане Вокульський, знаючи, скільки ви робите добра для батьківщини, я нараяв йому саме ваш будинок, той, що ви купили у Ленцького; я два тижні умовляв литвина, і знаєте, скільки він погодився дати? Ану, вгадайте!.. Вісімдесят тисяч карбованців! Ну? Нечувано вигідна ціна! Правда ж?..

Вокульський розсердився, аж почервонів, і я думав, що він вижене адвоката за двері. Але він опанував себе й відповів отим своїм різким і неприємним тоном:

— Я знаю того литвина, він зветься баронеса Кшешовська…

— Що? — здивувався адвокат.

— Той скупий литвин дає за мій будинок не вісімдесят, а дев’яносто тисяч, а ви пропонуєте мені нижчу ціну, щоб більше заробити…

— Хе-хе-хе! — захихотів адвокат. — А хто ж на моєму місці зробив би інакше, шановний пане Вокульський?

— Ну, то скажіть своєму литвинові, — перебив його Стах, — що будинок я продати згодний, але за сто тисяч. І то тільки до Нового року, а після Нового року ціну підвищу.

— Але ж це нелюдські умови! — обурився гість. — Ви хочете видерти у бідної жінки останній гріш… Подумайте, що на це скажуть люди!..

— Що скажуть люди, мені байдуже, — відказав Вокульський. — А коли хто-небудь захоче читати мені мораль, як оце ви, то я покажу йому на двері. Двері он там, бачите, пане адвокате?

— Даю дев’яносто дві тисячі й ні гроша більше, — сказав адвокат.

— Одягніть шубу, бо надворі холодно…

— Дев’яносто п’ять… — буркнув адвокат і швиденько почав одягатись.

— Ну, бувайте здорові, — сказав Вокульський, відчиняючи двері.

Адвокат низенько вклонився й вийшов, а з-за дверей ще додав солодким голосом:

— То я зайду до вас днів через кілька. Може, шановний пан буде в кращому настрої.

Стах зачинив двері у нього перед носом.

Після візиту бридкого адвоката я вже знав, як буде з цією справою. Баронеса безумовно купить Стахів будинок, але спочатку вживе всіх заходів, аби щось виторгувати. Знаю я ці заходи! Одним з них був отой анонімний лист, в якому вона паплюжить пані Ставську, а про мене каже, ніби я посивів у розпусті.