Але спокійно, без гарячкування! Не говорити про ключі! Навіщо? Ніхто не бачив, як він їх брав. Валентин зроду не зізнається, що скористався ключами, взагалі все заперечуватиме, документів не крав — був із Зиміним у театрі, не вбивав — був з Мишею в цирку. Отже, лишається афера на фабриці. Про це він чесно розповість. Трохи запізно, звичайно. Дарма!

Кому розповісти? Слідчому? Страшно туди йти. Один раз прийдеш — потім затаскають. І слідство йде про вбивство інженера Зиміна; якщо Юра прийде туди, то він мовби з'єднає аферу з убивством, тобто звинуватить Валентина у вбивстві. Цього робити не слід. Треба про аферу розповісти Миті Полякову. Він ще голова учкому і займається цією справою, цікавиться. І нехай Миша сам думає, що робити з цим визнанням. Якщо доберуться до Валентина, а через Валентина до нього, то будь ласка — він сам усе розповів у школі, в учкомі, товаришеві Ем Полякову.

Але ж товариш Ем Поляков не повірить у його щирість, буде щось вивуджувати, випитувати…

Піти до Генки? Ще гірше! З цієї трійці лише Славка єдина інтелігентна, порядна людина. Він не навчається в школі, але все одно перебуває в шкільному осередку, ходить на комсомольські збори. Коли щось трапиться, Славка підтвердить, що він нікого не покривав і нічого не приховав. А якщо й відмовився розповідати Миші, то тільки через те, що Миша грубо й упереджено допитував його, але ж він, Юра, не підслідний. Розповісти Славці — значить розповісти Миші Полякову. Для Миші все це й призначено.

Прийшовши до Славки, Юра розповів про відправку того вагона, розповів точно так, як воно було насправді.

— Нічого нового, — відповів Славка, — це підтверджує й сам Навроцький.

— Правда? Кому ж це він підтверджує?

— Миші Полякову.

… Дивно! Вони про таке говорять.

— І чим Навроцький це пояснює? — запитав Юра.

— Тим, що не хотів проґавити свою партію товару.

— Я теж так попервах думав, — усміхнувся Юра, — але фокус у тому, що це товар першого сорту, а його оформили як брак.

— Ця афера теж усім ясна. Головне в тому, наскільки вона пов'язана з убивством. Могли вони вбити, як ти вважаєш?

Юра стенув плечима:

— Валентин Валентинович був з Мишею в цирку. Вбити Зиміна? Смішно! Він дружив і дружить з його родиною. Він не грабіжник, не вбивця, просто ділок.

— А ось дехто вважає, що він причетний.

— Ці «дехто» — Миша Поляков, — усміхнувся Юра. — А ось Навроцький вважає, що Миша ревнує його до Елен Буш.

— Він тобі це сказав?

Юра зніяковів: щось бовкнув зайве.

— Загалом, я так зрозумів…

— Юро, чого ти прийшов до мене?

— Йшов і зайшов….

— Я щось не пригадую, коли ти востаннє заходив. Взагалі не пам'ятаю, чи заходив ти до мене коли-небудь. Скажи прямо: Миші щось загрожує?

— Що ти?! — зніяковіло пробурмотів Юра, вражений тим, що Славка заговорив про небезпеку. Небезпеку відчуває також і він, небезпека загрожує всім. — Я просто хотів розповісти тобі те, що розповів, — сказав Юра. — Ти дивуєшся, чому саме тобі? Миша розмовляє зі мною, як прокурор, а я цього не люблю, тому й розказав тобі, його другові.

— Нічого нового я від тебе не дізнався, — твердо проказав Славка.

— Інших новин у мене немає, — відповів Юра.

Посвідчення про закінчення школи видавала секретар, печатку ставила завуч, тиснула руку, поздоровляла. Буденно й просто. Домовились про випускний вечір. Юру це не цікавило — обійдеться без випускного вечора з рідким чаєм, дешевими цукерками, гучними розмовами. Одвічний барабанний бій! Сьогодні він їде на дачу. Все, що треба, він сказав Славці, все гаразд; якщо знадобиться — нехай шукають. І Валентин нехай шукає, тільки навряд чи знайде… Загальний привіт!

Та як тільки він повернувся зі школи, Валентин зателефонував і попросив зайти. Бачив з вікна, коли Юра прийшов. Слідкує, не відпускає. Знову цей морок…

Валентин Валентинович зустрів його як іменинника.

— Поздоровляю!

Розчулено потиснув руку, жестом запросив сісти.

— У мене для тебе подарунок.

Він простягнув руку до конверта на столику, розгорнув, вийняв залізничний квиток.

— Квиток до Одеси, там сядеш на пароплав до Батума, ось квиток на пароплав… Морська прогулянка із заходом у Севастополь, Ялту, Новоросійськ, Туапсе і Сухумі. Цим же пароплавом повернешся в Одесу, а звідти в Москву. Тут… — він ледь розгорнув конверт, — гроші на мандрівку. Ну як, замінить поки що Індію? Їхати сьогодні. Поїзд відходить з Брянського вокзалу о дев'ятій вечора. Ти встигнеш зібратися?

Усе ясно: пастка! В Одесі або в Батумі його вб'ють. У Валентина скрізь люди, викинуть з поїзда, скинуть з пароплава. Та не вийде, любий Валентине Валентиновичу, не вийде ваш номер цього разу.

— Не можу. Завтра випускний вечір.

— Які сентименти, кому це потрібно? Проміняти таку поїздку на випускний вечір?

— Що я скажу вдома?

— У вас у школі щороку екскурсії.

— Мама поїде мене проводжати, а на вокзалі нікого нема.

— Умовиш не проводжати — ти не маленький, скажеш, що нікого не проводжають.