— А я вам кажу, він належить до банди! — розпалився Сашо. — Я його знаю, десь його бачив, тільки не пригадую, де… Стривайте! Очі!.. У нього злі очі. Я десь бачив ці очі… — Сашо напружив свою пам'ять, але марно.

— Авжеж бачив, — сухо сказав Колка. — А хто не бачив діда Ставра! Я, наприклад, його знаю ще з минулого літа.

— Так чому ж ти його зразу не впізнав? — задерикувато запитав Сашо.

— Бо він змінився… А те, що ти ото про очі, так то тільки так, аби язиком поплескати. «У всіх злодіїв злі очі», — це ти хотів сказати? Погано на тебе впливають романи.

— Бо читаю, то й впливають. А ти чекаєш на готовеньке. Чекаєш, щоб тобі хтось розповів. Так і дурень уміє! — з почуттям гідності сказав Сашо. — З'їв?

— Ну то й читай! — скипів Колка. — Через те в твоїй голові вітер віє.

— Знову? — суворо глянув на них Максим. — Посоромились би!

Колка винувато замовк. «Максим правий, — докоряв він сам себе. — І чого це я весь час чіпляюсь!» І він сотий раз вилаяв себе за в'їдливий характер.

— От і обірвалась ниточка! — сумно зітхнув Сашо. — А так добре все йшло…

— Ми говорили про старика, — нагадав Андрій. — Якщо ви вважаєте, що він особа підозріла, то нам треба простежити за ним.

Це було так просто й зрозуміло, що інші тільки очима лупали. І справді, чому б за ним не простежити? А з суперечок не буде пуття.

— А чи не краще обслідувати печери? — запропонував Колка.

— Правильно! — схопився Максим.

У всіх аж мурашки забігали по спині. Хлопці переглянулись. Це була смілива пропозиція.

— Молодець, Колка! — радісно вигукнув Сашо. — Та саме про це ж і я говорив!

— Забагато вихваляєшся! — насмішкувато глянув на нього Колка. — Так кажеш, квити, га?

Вони знову посідали й почали міркувати, як і коли пробратися в печери. Справа була небезпечна. Старик не повинен їх бачити, бо він підозрілий. Виходить, тільки вночі. А вночі могли наскочити на прикордонний патруль. Залишався один шлях: вода. Прибій міг розбити барку об круті скелі або кинути на підводне каміння. Небезпека посилювалась тим, що з боку моря не можна підійти до печери непомітно: якщо там є люди, вони побачать хлопців, сховаються і виловлять їх, мов курчат. А крім того, ніхто з них ще досі в печерах не бував. У хлопців аж кров у жилах холола. Кожен гарячково шукав виходу з тяжкого становища. А виходу не було.

— Пропоную повернутися до першої пропозиції, — сказав Андрій. — З неї найзручніше починати. До того ж і найлегше. Давайте простежимо за стариком. Але, на мою думку, малоймовірно, що печери можуть бути складом. По-перше, вони ще не вивчені, там, певно, багато несподіванок і небезпек. Правда, дехто може твердити, що контрабандисти віддають перевагу саме таким печерам, але це просто фантазія. По-друге, катер лазів навряд чи пройде до печер. Взагалі, я не думаю, щоб новий склад був під самим носом військової бази. Не віриться, щоб і старий мав щось спільне з ним, але догнав, не догнав, а погнатися можна.

Його слова зовсім приголомшили хлопців. Їм почало здаватись, що й насправді все це — чистісінька вигадка.

— Тепер я згадав, — знову обізвався Андрій, — що ми проґавили важливий момент. Коли Сашо нам повідомив про рибальський човен, нам треба було розгледіти його н бінокль. Він, певно, був десь недалеко.

— Правильно! — вдарив себе долонею по лобі Максим. — А бодай тобі!.. Але ж ти не забувай, що вся наша увага тоді була зосереджена на каві!

— Досить! — плюнув Колка. — Сто чортів!

— Слухайте, що я вам скажу, — почав знову Сашо. — Годі про це. Що було, те спливло. І навіщо стежити за цим придуркуватим дідом? Ось побачите, він просто божевільний і більш нічого. Давайте заглянемо в печери. Даю голову навідріз, що кава там!

— Цікаво, — скипів Колка. — Недавно розпинався, що старик — контрабандист, і навіть його очі впізнав, а тепер почав зовсім інше. Ну гаразд, те, що ви кажете про печери, — можливо, так воно й є. Але хто ж годує цього божевільного? Таке питання можна задати?

— Божевільні їдять мало, — філософським тоном промовив Сашо.

Колка глянув на нього насмішкувато. Саша це розізлило:

— Ну там трохи рибки і все…

— А хіба божевільні рибу ловлять? — хитро спростував його Колка. — Виходить, треба за ним простежити!

— Так і зробимо! — вирішив Максим. — Тільки треба, щоб він весь час був у нас перед очима…

Всі замислились. У Саша рішення було вже готове, але, захоплений думкою про похід у печери, він промовчав, сподіваючись, що хлопці нічого не придумають і відмовляться переслідувати старого.