На землю радість принесло

І людям, і землі, моєї

Туги-нудьги не розвело.

Святий, огненний господине!

Спалив єси луги, степи,

Спалив і князя, і дружину,

Спали мене на самоті!

Або не грій і не світи.

Загинув ладо… Я загину!»

4 іюня [1860], СП6

* * *

З передсвіта до вечора,

А з вечора до досвіта

Летить стріла каленая,

Бряжчить шабля о шеломи,

Тріщать списи гартовані

В степу, в незнаємому полі,

Середи землі Половецької.

Земля чорна копитами

Поорана, поритая;

Костьми земля засіяна,

А кровію политая.

І журба-туга на тім полі

Зійшла для Руської землі.

Що гомонить отам, зичить

Удосвіта? То повертає

Той Ігор військо на пригоду

Тому буй туру Всеволоду.

І бились день, І другий билися,

Та коло полудня на третій

Поникли Ігореві стязі.

Отак на березі Каяли

Брати різнились; бо не стало

Крові-вина!.. Допировали

Хоробрі русичі той пир,

Сватів упоїли,

А самі простяглися

За землю Руськую. Хилилась

І слалась, плачучи, трава;

Високі гнулись дерева…

Додолу гнулися, журились!

6 іюля [1860, С.-Петербург]

* * *

Умре муж велій в власяниці.

Не плачте, сироти, вдовиці,

А ти, Аскоченський, восплач

Воутріє на тяжкий глас.

І Хомяков, Русі ревнитель,

Москви, отечества любитель,

О, юбкоборцеві восплач.

І вся о,

Русская беседа

,

Бо глас єдиний ісповєдуй

Свої гріхи. І плач! і плач!

17 іюня [1860 С.-Петербург]

ГІМН ЧЕРНИЧИЙ

Удар, громе, над тим домом,

Над тим божим, де мремо ми,

Тебе ж, боже, зневажаєм,

Зневажаючи, співаєм:

Алілуя!

Якби не ти, ми б любились,

Кохалися б, та дружились,

Та діточок виростали,

Научали б та співали:

Алілуя!

Одурив ти нас, убогих.

Ми ж, окрадені небоги,

Самі тебе одурили

І, скиглячи, возопили:

Алілуя!

Ти постриг нас у черниці,

А ми собі молодиці…

Та танцюєм, та співаєм,

Співаючи, примовляєм:

Алілуя!

20 іюня [1860, С.-Петербург]

* * *

Над Дніпровою сагою

Стоїть явор меж лозою,

Меж лозою з ялиною,

З червоною калиною.

Дніпро берег риє-риє,

Яворові корінь миє.

Стоїть старий, похилився,

Мов козак той зажурився.