Тихенький, кроткий государ,

Втомившись, пишучи закони,

Пішов любенько погулять

І одпочить. Та, спочивавши,

Додумать, як би то скувать

Кайдани на римлян. І, взявши

Гнучкий одноліток лози,

Каблучку заходивсь плести,

На шию б то. Коли погляне,

У холодочку під платаном

Дівча заквітчанеє спить…

Дріадам нічого робить

Перед такою красотою,

Перед богинею такою!

Сама Егерія в гаю,

Кленучи доленьку свою,

Повісилась. А мудрий Нума

І на дівча, і на цвіти

Дивується собі і дума:

«Який би ретязь ще сплести?»

28 мая [1860], С.-Петербург

* * *

Тим неситим очам,

Земним богам-царям,

І плуги, й кораблі,

І всі добра землі,

І хвалебні псалми

Тим дрібненьким богам.

Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать,

Думать, сіять, не ждать

І посіяне жать

Роботящим рукам.

Добросердим-малим,

Тихолюбцям-святим,

Творче неба й землі!

Долгоденствіє їм

На сім світі; на тім…

Рай небесний пошли.

Все на світі - не нам.

Все богам, тим царям!

І плуги, й кораблі,

І всі добра землі,

Моя любо!.. а нам -

Нам любов меж людьми.

31 мая [1860], СПб

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

В Путивлі-граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

«Полечу,- каже,- зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі. І на тілі,

На княжім білім, помарнілім,

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани…»

І квилить, плаче Ярославна

В Путивлі рано на валу:

«Вітрило-вітре мій єдиний,

Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі

На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Не мало неба, і землі,

І моря синього. На морі

Гойдай насади-кораблі.

А ти, прелютий… Горе! Горе!

Моє веселіє украв,

В степу на тирсі розібгав».

Сумує, квилить, плаче рано

В Путивлі-граді Ярославна.

І каже: «Дужий і старий,

Широкий Дніпре, не малий!

Пробив єси високі скали,

Текучи в землю половчана,

Носив єси на байдаках

На половчан, на Кобяка

Дружину тую Святославлю!..

О мій Словутицю преславний!

Моє ти ладо принеси,

Щоб я постіль весела-слала,

У море сліз не посилала,

Сльозами моря не долить».

І плаче, плаче Ярославна

В Путивлі на валу на брамі,

Святеє сонечко зійшло.

І каже: «Сонце пресвятеє