поверху. Входили на нього з будинку. Обійшла будиночок у пошуках пожежної

драбини. Думала залізти на дах, а звідти на вежу. Драбини не було. Ринва для

такої цілі видалась ненадійною.

Вона набралася хоробрості й полізла вгору по косій трубі, як по стовбуру.

Запам'ятала мить, коли її ноги відірвалися від землі. Запам'ятала відчуття, що назад дороги немає. Це підбадьорювало.

Дотягнулася до щаблин драбини і просунулася всередину захисного каркасу, під

обручі. Терезка зосередилася на руках і вже за сім хвилин видерлася на перше

гніздо техобслуговування, де й зробила привал.

Терезка робила фотографії довколишньої темряви, засвідчуючи спалахом пам'яті

кожен проліт. Футуристичні накипи антен і тарілок, шум дерев у парку, нічні

вогні. Жодного разу не зірвавшись, успішно досягла середини телевежі, де

знаходилася площадка-хрестовина. Полізла далі. Нив живіт.

23

Врешті опинилася на верхівці, на тій площадці, де вже не було захисних

перилець. Ногами відчувала, як повільно погойдується чубок вежі. Тут було

відчутно прохолодніше. І значно страшніше, ніж на всіх решту станціях. Коли

вітер дув сильніше, ставало геть жахно.

Температура зацінила виднокіл. Обрежно глянула вниз і затулила долонею рот.

Подивувалася сяйву Львівського двірця, викурила на вершечку сиґарету, подихала повітрям. Для розминки зробила серію дитячого циґун «Песик бореться

з ведмедиком».

Видихнула, вдихнула. І рушила донизу.

Спустившись таким простим робом на поверхню планети Земля вдруге, Терезка

відчула, як змінилася. Дві секунди підряд вже не були однаковими.

Наповнюючись нічним тріумфом, вона виконала вправу гуцульського циґун

«Молодий гуцул, озброєний саперною лопаткою, кидається на танк і перемагає».

Вправу закінчила диким видихом: «ГОЙ!», і весь парк у цей момент зблиснув, як

від Божого фотоспалаху, і все довкола наче скинуло із себе шкаралупу

зціпеніння.

Тіло, раніше затиснуте корчами страху, відпустило. Воно зробилося м'яким і

повітряним, стало продуватися нічними вітерцями.

12

І стала вона блаженною. І було їй лагідно і легко, як після пологів, і

захотілося не плакати, але й не сміятися, а чогось одночасного і

переповнюючого. І вона віддалася цьому переповненню.

ІЗ

Тепер у натовпі її зраджував хіба той легкий шарм рукокрилих: сколочене

волосся, гарпунні постріли очей, відстовбурчені вуха і закушуючі губу зуби.

Ця худенька істота просвічувала, мов крильце кажана проти сонця, а

рухалася швидко-швидко, мов кажанячий пульс. Вона стала незрозумілим чимось, схожим до напівпрозорого корінця іскор. Безгучним салютом завбільшки з

дитячий силует. Істотою, про котру кажуть: ТОЩО.

14

Свідомість плавно в'їхала в тепер. Терезка покліпала очима, розтерла лице.

Сонце вже сховалося за сусіднім будинком. Ні сіло ні впало Терезка вирішила

піти завтра на крапку. Піти і прикупити собі трохи «плазми».

Ледь тепле мате пахло хлібом. Терезка надпила трохи, злізла з ліжка і

зазирнула до гаманця. Приклавши пальця до вуст, щось порахувала і подивилася

за вікно.

І сіла малювати далі. Малювала моржа.

Терезка зустрічає Антона

1

Снідала Температура абияк.

На кухні о дев'ятій ранку було ще тінисто й холодно. Терезка увімкнула

Радіоколгоспник, по чому завмерла над чайником, чекаючи, поки закипить вода.

Спостерігаючи за її спокійними бровами й розгладженим чолом, навряд чи хтось

би запідозрив, як за лобовою кісткою шалено впу-чуються гіперсфери, потріскують фрактали, самозаков-туються пляшки Кляйна... І правильно зробив

би: з самого ранку у голові стояла відмінна погода - ніяких бубликів.

Тиша.

Судячи по клаптеві, що виднівсь у вікні, небо мусило бути чистим. Внизу, вздовж холодних дерев, повз пісочницю та турнікет, молода мама вела двох

дітей у дитсадок. Для неї це, далебі, добрий знак.

Від тінистої прохолоди хотілося розсипати мармуром сталеві кульки. Терезка

висунулася з вікна і, проводячи поглядом щасливу маму, дрпивала чай.

24

25

Набрала в рот води, закинула на плечі сумку, вхопила пальцями ніг по

шльопанцю і пошльопала геть.