надвір.

Надворі було тепло. Повітря пронизували шаруваті пролежні холоду десь із

півночі - типово на початок осені.

Між підвіконням повзало пару сонечок. Кілька хвилин Терезка вичікувала, чи не

будуть сонечка злягатися. Не спостерігши нічого екстравагантного, пішла на

кухню ставити чайник.

Запарила мате. (Цього літа всі пили мате - таке вже літо). Сіла на ліжку, запивала ним бублики і сіяла дрібки довкола. Вона завжди купувала бублики, коли передчувала загострення геометричності. Бублики у цьому плані були

бездоганними. Бублики робили їй добре.

Терезка зітхнула від млоску. Від запаху осені скубло у переніссі. Вона

вгризла сушку, запила гірким запаром (на грудях - легко-легко), і, для

годиться, пригадала школу.

У десятому класі Тереза Температура впала у містичне передчуття.

їй захотілося чогось окультного і герметичного, бажано - прикладного і

наочного. Терезка гадала, що в ній прокидається Геній. Невідомо, що то з нею

було, але їй хотілося чогось такого-претакого, що рознесло б голову на друзки

від здивування і зачарування.

Те, що з нею коїлося, було цілковито невиразимим. То був настрій, то було

відчуття десь під ложечкою, десь у потилиці, у переніссі. Це було Казна-що з

великої літери, позаяк зовсім не піддавалося окресленню. Шукаючи джерело

загадкового подразника, Терезка уявляла себе нетопирем, що вперше пробує

керуватися за допомогою ультразвуку. Вона бачила себе мікроскопічною

бульбашкою

16

серед колосальних потоків, маленькою ікринкою Тайни, випорснутою на

мілководдя Світу силою, що править у час Нересту Безконечності.

Хто б повірив, що такі несподівані енергії бурлять у такому звичайнющому на

вигляд дівчиську?

Можливо, якби Терезка спрямувала цей таємничий намір на щось людське - на

конкретного молодого чоловіка, що самотів за нею в сусідній аудиторії, або на

відомого бас-гітариста, чи на сексапільного мікробіолога - якби така

сублімація мала місце, то виникло б велике і дуже людське почуття.

Натомість Температура мітила в абстрактне. Туди, де не місце теплим людським

тавтологізмам, де прохолодно і стерильно.

Внаслідок вервиці малопомітних синхронізмів Терезка опинилася перед

геометрією. Все у ній в один мент підтвердило велику здогадку - ключ до

безконечності десь тут, у геометрії. Залишилося придумати, куди цей ключик

пхати.

Думка про те, що геометрія містить у собі певний Секрет, так перейняла її, що

за якись час Терезка уже не могла нормально ні їсти, ні спати. Усі ці розлади

вона списувала на симптоми пробудження Генія. Щось у Температурі

накручувалося дедалі тугіше. Сміх робився гострим і неприроднім, а довгі

паузи тиші чергувалися з невтримним словесним потоком, яким вона парила свого

сусіда по парті, невиразного енурезника-зубрилу Сашка: геометрія, геометрія, геометрія!

За тиждень до кінця навчання Сашко, задовбаний зумо-тінням своєї неспокійної

товарки-лихоманки, жартома а чи всерйоз, вирішив звести Терезку з деяким

обивателем, таким собі Петькою на прізвисько Кварк.

Петя Кварк був залупленим крабоподібним довгов'язом, похуїстом і хамом у

п'ятому коліні, істотою з немитим

17

волоссям, банькатими очима і збитим підборіддям. Коли до нього зверталися

першим, Петя підкреслено зосереджено курив зі спущеного рукава папіроску і

вдивлявся за обрій, ігноруючи усіх довкола. Він вів ізольоване існування.

Періодично Кваркова задупленість вилуплювалась назовні у дуже неспокійні

веселощі, і тоді було краще відійти на крок назад. У припадку жвавості ця

істота нагадувала зачакловане опудало, що ріже краков'як (кварков'як?) серед

залитого містичним сяйвом поля. До всирачки моторошно. Й водночас весело.

Спілкування з Петьою для багатьох оберталося нежданим смисловим екстримом.

Своїми потойбічними жартами він міг налякати до смерті.

Петя Кварк поводився так, наче володів усіма Істинами, доступними людині, і

знав, що йому за це нічого не буде. Дивні манери й інопланетна пластика

надавали таїнам, що були в розпорядженні його немитих клешень, особливого

тремору. На Кваркових руках бракувало трьох пальців: кожна спроба закурити