Церкви Вас не ґедзає, нє?

– Своїм воскресінням Христос проголосив тисячолітнє царство Сина Божого, сиріч Слова. А вже сакралізація Слова, Дмитрику, призвела до заборони самої

думки про цілісність, і результатом став словесний секонд-хенд. Бо те, що

отримали люди в результаті - це навіть не вчення Ісуса, а суцільний second, порозхапуваний Його учнями. Вирвали

Христові щелепу, залишивши закривавлений вишкір цензури - невід'ємний атрибут

невичерпності Слова.

– Так, - погодився Дикий.
– Ідейний секонд-хенд, не відчуте, не пережите

Слово, зачовгане до шерсті в роті. Слово є розділення^а розділення дарує

принижених і ображених. Це, у свою чергу, породжує тиранію слабких. Відтак

ваше тисячоліття - Тисячоліття подаючого. Тисячо лігтя страждущого. Причому, страждає зовсім не той, кому подають... Не знаю нічого потворнішого за

подаяния. А' Лялькарі саме це й провокують, адже так?

– Авжеж, Дикий, авжеж. І не бачу в цьому нічого поганого. Ми сіємо те, що

люди хочуть пожати. Люди хочуть страждати, і це їхнє право. їх власний вибір.

Хіба не є найвищим виявом гуманізму і співчуття дозволити людині страждати?

Людство - це збіговисько злісних наркоманів, які сидять на найважчому

наркотикові Всесвіту - на співчутті. Одна лишень думка - спробувати

відмовитися від цього - кидає їх у жах і безвихідний відчай. Хіба я не

правий? Для них немає нічого солодшого, ніж почувати себе жертвою обставин.

Тому ми не збираємося ділитися нашим відкриттям гуманно. Кому це потрібно?

Все збалансовано, і кожен має те, що хоче. Ми воліємо скинути нашу колекцію

ідей у вигляді бомби. Бах - і капут! І немає нікого!

Нестор витер з губ слину і продовжив:

– Співчуття до інших - це вкрите машкарою возвеличення самих себе. Дія

дорівнює протидії. Бездоганна рівновага. Час говорити закінчився. Настав час

мовчати. Прошу уваги, Дикий... Якщо протягом цілого тисячоліття, цього твого

Тисячоліття подаючого людство у своїй масі не змогло відмовитись від цієї

дешевої пітекантропівщини, воно не заслуговує кращої долі, крім як

подавати... і страждати.

Але я не бачу резону довіряти такі скандальні факти у долоньки людців, заморених онанізмом саморефлексій, невизначеністю та комплексом

упосліджености перед Абсолютом. Це було б ницо з мого боку.

176

177

– Лялькарі переслідують ту ж мету, що й Клуб галогенів. Вони хочуть прорубати

двері у Слові. Але різниця між нами, горбатику, така, шо галогени

усвідомлюють одну річ. Вони знають, що все є все. Все однакове. Немає нічого

важливішого за інше. Ніщо не має значення, - Дикий повів бровою і додав: - А

ти, Несторе, як мала дитина. Маніпулянт, курва.

– Не лайся, Дикий. Не раз ми говорили, шо є свобода: безособовість, відстороненість, творчість. Ми творимо і звільняємо. Кожен мій жест, тут і

зараз позбавлений іга пам'яті, є геніальним винаходом пластики. Але я вільний

від бажання увіковічнити свою геніальність. Світу не потрібна свобода, тому

що вона - осердя тутізараз, тоді як людство існує завтра, або вчора, або

зранку до сніданку. Деінде, тільки не тутізараз.

– А як щодо співчуття до жебраків?
– поцікавивсь я.

– Жебраки - бич постхристиянської свідомості. А так, власне, то всі люди

жебраки. Бо вони - це та категорія, завдяки якій існує страждання, а отже -

релігія. Релігія - ось ті цвяхи, якими направду розіп'яли Христа. Цвях крізь

усю свідомість, яким ти прибиваєш себе до дерева. Вас таке приколює, Дмитре?

– Ні, - щиро відповів я.
– А Ви шо? У Христа взагалі не вірите?

Нестор посміхнувся й поглядом загасив недопалок у попільничці.

– Ми, так би мовити, співчуваюча інтелігенція. Христос влаштував собі PR

нечуваної зухвалості. Популізм чистої води. Але, раз уже хтось наступив на ці

граблі, не хотілося б повторювати його жест. Це як мінімум неестетично. Якщо

хтось вважає, що для нього припустимим є отримати життя вічне через муки, а

муки - через те, що стадо баранів не повірило в те, що він Син Божий, - це

його приватна справа. Але в світлі уже згаданих мною темних єрусалимських