таки від Нестора, вирішив я.

– Отже, Пх-х-х-хоуекк-к-кацци, - горбун із притиском видихнув у мікрофон.
–

Опера скрипу! ТУТ І ЗАРАЗ!

У відповідь на такий інтонаційний підйом з переворотом публіка застогнала.

Хтось присвиснув, а котрась із бабусь і собі пропищала: «Тут і зараз!».

Аплодисменти.

Нестор знову наблизив до уст мікрофон. У залі миттю запанувала тиша. Кілька

секунд він гарчав у мікрофон - це

169

легко робити, коли маєш захрипле горло. Грудним оксамитом горбун додав:

– І пам'ятайте... На місці пана Менделєєва міг опинитися кожен. ОПЕРА СКРИПУ!

МУЗИКА!

Від його слів у мене по спині пробіглися мурашки. Світло згасло, а залом

розсипалися запаморочливі промені синіх та червоних прожекторів, що

оберталися в усі можливі сторони. Червоно-синю темряву просік промінь

кварцового світла і висвітлив полотнище екрана. Зал заповнився атмосферним

гудінням і потріскуванням - запрацював невидимий кінопроектор.

Дикий нахилився до мене - я здивувався хвилі свіжості, що війнула від нього -

і стиха сказав:

– Нестор тут ніби як директор Опери скрипу і голова Клубу.

– Шо, Клубу галогенів?!

– Ні. Ти ж чув: лялькарів. Це окрема організація, прошу не плутати.

– Конкуренти?

– Стратегічні партнери. Але цей мезальянс довго не проіснує. Сам зрозумієш, чому. О, дивися.

Я глянув на екран.

Жінка з високою завивкою підносить до акцентованих губ сигарету типу slims і

делікатно припалює. Затягується, потім висовує язика і втягує ним запалену

цигарку до рота, по чому змикає зуби і жує. Проковтнувши, вона видихає дим і

облизує губи. З'являється слоґан: FEMINA Slims. СКАЖИ СПОКУСІ: «НІ!»

Залом прокотилася хвиля веселого шуму.

– Слабенько, - прокоментував Дикий.
– Може, далі буде краще. О, це Подвійний

рулон робив. Вкинься. Проста, але тонка штука.

Зелена темрява первинного океану. Крізь товщу води проколюються довгі спиці

світла, бульбашки повітря виблискують на них маленькими діамантами. Одна

булька відривається від дна і по спіралі пливе догори - на

170

поверхню. І що б ви думали? МІНЕРАЛЬНА ВОДА «ТРУСКАВЕЦЬКА». МИ БАЧИЛИ, ЯК

СТВОРЮЄТЬСЯ СВІТ.

Зал розлився рідкими, розпещеними аплодисментами.

Екраном понеслися важкі чорно-білі кадри кінохроніки: посеред потрісканого лона пустелі стовбичить чорний

обеліск. Гримить «Танок рицарів» Прокоф'єва. Дертим

шрифтом на екран накочується напис: КЕФІР «СВІТАН-

I КОВИЙ». 2,5% ЖИРНОСТІ.

ї Я не втримався і видав кілька лінивих оплесків. Тут уже і; вчувалося

розуміння теми.

На екрані з'явилися обличчя двох юнаків, втомлених і сповнених відрази до

життя. Юнаки розкурюють щось, що можна було умовно повважати за цигарку з

марихуаною. Наступний кадр: хлопці йдуть, копають поперед себе розплющену

бляшанку з-під «Кока-коли». Хлопці йдуть вздовж Берлінської стіни, не

припиняючи копати бляшанку. Камера супроводжує їх протягом доброї хвилини.

Повз них проносяться пацифістичні ґрафіті, якими вкрита стіна. Нарешті один

із хлопців копає бляшанку з-під коки .сильніше, і та зникає за кадром. Камера

завмирає, і накурені юнаки зникають слідом за бляшанкою. Внизу екрана напис:

«PEPSI. FUCK IT!»

Почулися захоплені вигуки і крики.

– Та-а-а, ця непогана, - зауважив мій знайомий.- Для країн СНД я радив би

слоґан «ПЕПСІ. ПОХУЙ!».

З темряви сподобився Нестор з філіжанкою кави в руці. Філіжанка здалася мені

вкрай ностальгуючою - з лисичками та їжачками. Дикий відсунув йому крісло, й

горбань обережно сів.

– Нестор, - простягнув мені руку. Я потис ЇЇ і відчув те, що називають

«припливом симпатії».

– Дмитро. Менделєєв. Джим. Навзаєм.

Дикий відсунув на край столу телефон, щоб не заважав. Нестор розмішав ложкою

цукор і зробив ковток.

– То як, Дмитре, у Вас із Диким нині Ритуал?

171

Я глянув запитально на Дикого. Дикий повів бровою.

– Аяґже.