Нестор нову сьорбнув напою, і до моїх ніздрів долетів аромат кави. Горбун

щось проплямкав собі під ніс, витяг з портсигара папіросу й задимів.

– Шкода. Дуже шкода. А я думав запросити Вас на презентацію нового сузір'я. У

нас тут таки-и-ий телескоп є, Ви такого, певне, ніколи й не бачили. Та шо там

– у нас тут ціла ОБСЕРВАТОРІЯ! Маєте нагоду бути присутнім при називанні

Неназваного. Подумайте тільки, які масштаби! Ціле сузір'я! І назва ж яка -

Пітекантропія. Вам це нічого не говорить?

Я здивовано звів брови.

– Пусте, - махнув папіросою Нестор.
– То як?

– Знаєте... Не відчуваю захоплення світилами. Я, знаєте, більше по хімії.

Тому якось іншим разом.

Нестор чомусь глянув на Дикого.

Дикий змовчав, і я відчув, як під поверхнею слів між ними ковзають залізні

троси неприязні. Чи навіть не неприязні - надто атавістично - а дотикання

протилежних полів, аніонів та катіонів водню.

– Оце, - Нестор першим торкнувся тиші й вказав тліючим кінчиком на екран.
–

Це Бодя робив. Ти його знаєш, Дикий. Ти, Дмитре, знаєш, ні? Бодю-Нагваля?

Я заперечно мотнув головою.

На екрані з'явився напис: ПАН АБО ПРОПАВ. БОГ АБО ГОТ-ДОГ ©ЦЕРКВА СВЯТИХ

ОСТАННІХ ДНІВ.

– Eat fast, die young, - процитував Нестор.
– Це ше з тих, молодих. Із тих, що завжди проти. Дуже перспективні юнаки, нє, Дикий?

– Радикально підходять до проблеми. Це добре. Але кращого зразка, ніж та, про

«Спрайт» - ну, там де «Імідж - ніщо» - я не зустрічав... О, це нова! Це хтось

із Пітєра, напевне.

– Плєбєїн. Точно, - підтвердив Нестор.

На екрані з'явилося нічне небо, всіяне безліччю зірок. На цьому сяйливому

фоні виділяється силует самотнього

172

дерева. З прогнутої гілляки звисає повішений. Внизу висвітилося: «УМРИ, НО НЕ

ДАВАЙ ПОЦЕЛУЯ БЕЗ ЛЮБВИ. MARLBORO LIGHTS».

– Тонко.

Нестор випустив кільце диму і додав:

– Тонко, наче комариний хуй.

– Вибачте, - озвавсь я спантеличено.
– Це шо, про Юду?!

11

«Поваккацці» закінчився. Знову з'явилося м'яке світло. Замість «Запорожця за

Дунаєм» мнявкаюче зазвучала китайська комуністична опера. Скрип видався ще

сильнішим, ніж на Крушельницькій, і я пояснив би це не тільки віком платівки.

Коли Нестор відволікся, я тихцем поцікавився в Дикого:

– А чого це фестиваль називається «Поваккацці»?

– Це від індіанців хопі. Як би тобі пояснити... Не зовсім «дар богів» і не

тільки «життя-шаман»...

– Магічний ліхтар, - підказав, з'явившися невідь звідки, Нестор.
– Саме так: життя шамана - це магічна лампа, істинний дар богів. Поняття не стільки

синонімічні, як тавтологічні. Як ви здогадалися, Дмитре, це кінематограф.

– А що це у вас за «Сетрички-істерички»?
– знову поцікавився я.

– О-оо-о, о, о, о, - Нестор захоплено заворушив бровами.
– Це така

ультрамодна течія серед богеми. Я кажу, Дмитре, про таку богему, яку визнають

«богемою» щойно років так за тридцять - тоді, коли Слово розроблять

настільки, що стануть очевидними зв'язки між словом «богема» і тим, чим

займаємося ми.

Здається, я нахмурився дуже красномовно, тому горбун, випустивши дим, продовжив:

– Річ у тім, що тепер модно вдавати певні психічні розлади.

– Модно?

173

– Однозначно. Інновація від Опери скрипу. Не симуляція з корисливих цілей, але флаґеллянтство як ars nova. Відчуваєш, куди це веде?

Я тричі знизав плечима.

– Мікроперформенси на вулицях, в тролейбусах, у магазинах. Наприклад, публічний спалах істерії у двох, здавалося б, незнайомих жінок. Що є

графічнішим у сфері емоцій? Це мистецтво на стику психіатрії й архітектури.

Розумієш? Архітектура духу! Готика. Бароко. Декаданс. Соц-арт. Еклектика.

Бритпоп. Свідомий кітч. Я-надбудови, січеш? Дай жувачку. Дай покурю. Дай в

рило. Тощо.

– А в мені, - спитав я, - Які надбудови узріли Ви в мені? Нестор глянув на

мене, прицмокнув губами, наче

звірився з відповіддю у конспекті й переконався, що коефіцієнти сходяться.

– Ви є людина-унітаз, Дмитрику.

– Без образ?
– перепитав я про всяк випадок.

– Без образ. Ви Унітаз, не окреслений соціальними умовностями. Якщо розібрати

архетип - це щось близьке до Фенікса, що оживає з попелу. Розумієте? Ви