їй видавалося, що ніяковіння - найтактовніший спосіб переконати

співрозмовника, буцім сказане направду заганяє її в глухий кут. Наче її це

зачіпає. Наче вона - хо-хо-хо!
– справді чула, про що з нею говорять. Коли Ви

думаєте, що Тереза киває Вам на підтвердження Ваших слів, не будьте смішними.

їй просто подобається відчувати, як по шиї ковзають сухожилля.

Ви будете сміятись, але кожного разу, коли вона вдавала, буцім ніяковіє, губить слова чи втрачає думку, їй просто робилося ліньки підтримувати таку

нав'язливу галюцинацію, як Ви (з приводу чого див. вище).

Терезка Температура, найхоробріша дівчинка на світі, любила дітей і твердо

вирішила стати вихователькою в дитсадочку. Це було таке рішення, яке

приймається у стані особливого загострення свідомості. Коли хтось, наприклад, остаточно вирішує стати геологом, або богословом, чи океанологом. Коли

інтерес до предмета затьмарює сам предмет. Якраз такий шлях вона й подолала.

Малі діти усвідомлюють, як щосекунди бачать НОВЕ. Дорослі на тлі дітей

здавалися сліпими. Дорослі з оточення Терезки були впевнені, буцім встигли

побачити все, і це робило їх важкими і кумарними.

Тому з дітьми їй було легко. Вони виділяли якесь молочко.

Літо цього року видалося їй найтихішим літом у житті. Кожна дія, кожен жест

вібрував, особливою увагою, наче перебував у фокусі невидимого ультрафіолету.

Кожен погляд заштовхував її у німоту - затишну, віддалену і прохолодну. Якось

цим поглядом вона збила з ніг перехожого.

Снідала вона салатом із посолених настурцій на олії та канапкою з сиром.

Запивала це чаєм - чорним, якщо виспалась, і зеленим, якщо ні. Вмикала

радіоколгоспник. Зранку їй подобалося, як від холодних стін кухні

відбивається голос диктора, той самий, що у дитинстві.

По трапезі Терезка викурювала сигарету. Палила вона вже понад рік, і

збиралася кинути. Бридкий смак заїдала двома ложками згущеного молока або

жменькою митих родзинок.

Потім націджувала воду в пластикову пляшечку з-під лимонаду, вдягала шльопки

і набирала з баклажки повний рот води. Замикала квартиру і рушала геть.

Відколи Терезка почала збирати «води тиші», її накрило світлом.

Літо звучало як масивний гул безмов'я. Очі стали гарячими, розкрилися по

кутиках і безперестанку іскрили. Цілий день Терезка слухала, як за спиною

шльопають по п'ятках шльопки. Гіпнотично.

Всі речі, що з ними доводилося мати справу цього літа, чомусь поверталися тим

боком, з якого роздивлятися їх було найприємніше. Цілолітня тиша і

безстрашність закували її у сяючу невидиму броню - міцну й невагому. І жодна

неприємність не могла підкрастися ближче, ніж на відстань прямого копняка.

Невидима сила напнулася довкола неї прохолодним вітерцем, що циркулював зліва

направо і зверху вниз, а також у зворотніх напрямках, наче Терезка стала

невеличким циклоном.

Терезка,

(цей кажан серед білого дня - цей прозорий, нечутний ;нетопирець із

розфокусованим поглядом, шустка вечірниця (гігантська, нічниця триколірна, великий підковоніс, широ-ковух звичайний - навіть не знаю, з ким ще

порівняти: вони всі гарні)

уся ця кажаняча, лилична, розфокусованоока Терезка слухала шльопанці, лазила

Львовом і рахувала ворон. (Бувало, вона занурювалася в себе так глибоко, що

все довкола зникало. Видавалося, ніби не йде вона, а пливе повітрям, як

мовчазний цеппелін, з кожним кроком здіймаючись усе вище й вище. Інколи вона

здіймалася так високо, що аж скроні торкались верхівок дерев.

Але варто було впіймати себе на цьому, як думки поверталися, а п'ятки знову

торкали бруківку. Тоді Температура спльовувала воду в порожню пляшечку і

набирала до рота свіжої.

У хвилини перепочинку Тереза прикривала долонею очі від сонця і дивилася за

обрій так напружено, ніби то був овид пустелі. Збоку вона нагадувала

маленьку, суху бушменку, дивовижно енергійну і світлу завдяки цілодобовому

перебуванню на свіжому повітрі. Скупу на слова, пряму, з небесно-сірими

очима. Непомітну та ембієнтну.

Вона роззиралася, ніколи не забуваючи глянути на небо. Цього літа все