12

Делікатно розпрощавшись із вуйцьом Юліком, вийшла з хати завчасу - до поїзда

ще цілих дві години. Терезка заглянула в садок під злощасний балкон. Пишні

кущі аґрусу проламалися під чимось важким, звідки неприродно вертикально

задерлася нога у сандалику. Заглядати всередину кратера, утвореного погнутим

галуззям, вона не наважилася.

Щоб не плестися перед часу на вокзал, вирішила піти на річку. Було безлюдно, тільки здалеку чулося повільне баламкання дзвіночка на шиї корови.

Посиділа собі трохи на мості, звісивши ноги з висоти; кидала камінці у

винесений на берег повінню іржавий кістяк фургона. Крило й отвір для фари.

«Унікальний колір», - подумала Терезка. Нарешті камінець попав по металу.

Іржа. Сполохані дзенькотом, з верби при воді спурхнули горобчики. Зачепившись

об одну з гілляк, на вітрі шелестів блакитний кульок. Коли Терезка зауважила

це, у п'яти кольнув страх.

«Поїду-но додому... і так усі помруть. І я помру. Хіба мені є шо втрачати?

Очевидячки, нє», - подумала Терезка, найхоробріша дівчинка на світі (і я

готовий був аплодувати їй стоячи).

Сонце хилилося до заходу. Тіні у лісі поруч нагадували колекцію відтінків

щонайрідкісніших гатунків високогірного чаю та якнайделікатніших порід

шоколаду.

Терезка ще раз - уже вкотре - витягла з кишені мою записку. «Стережися

кульочків!
– кричали літери.
– СТЕРЕЖИСЯ КУЛЬОЧКІВ!»

95

Пробіглася очима, пробуючи відчитати щось у моєму почерку. Та марно.

На записку приземлилося сонечко і задоволено потерло руки.

Терезка слухає Антона

1

Фраєра-горе-баригу Терезка підстерегла там, де й сподівалася - недалеко від

вулиці Беранже, де був розміщений закинутий будинок. Про будинок досить було

сказати: «той, що горів» - і кожен відразу розумів, про який будинок ідеться.

Внизу вулиці Беранже, біля скверу, ще місяць тому громадилися найризиковіші

споживачі «архе». Там же ж, у архе-пушерів можна було придбати краплі

«заводського розливу». Казали, картель викупив цілий будинок у Бродах, де

організував серйозну фабрику-лабораторію з оперативного фасування крапель.

Але «серійні» краплі не цінувалися - картельники кріпили емульсію витягами з

аконіту. Ходили чутки, буцім від бродівських крапель можна підхопити гнійний

кон'юнктивіт.

Через знайомих «плазматиків»-видців можна було дістати щось поміцніше, ніж

«броди». Існували такі вигадливі ґатунки емульсії, як «мебіус», «семіосфера», ба навіть «амфотерна глюкоза» чи «гамма-міопія». Чи той же ж восьмипроцентний

«fractal 8» - сорт, що зробив справжній переворот у середовищі математиків.

Горе-барига сидів на лавочці, меланхолійно бовтав ніжкою і дивився на голубів

у керунку, протилежному тому, звідки явилася Терезка. На небі прокаркала

зграя ворон.

Тихо, у властивій їй покрадьковій манері підійшла до цього неляканого птаха й

дала знати про себе привітанням.

її антре справило на Антона вражіння петарди, покладеної під язик замість

валідолу. Антон вкляк, крякнув і випустив з рота цигарку.

– Тримай, - сказала вона і вставила Антону в рота піднятий недопалок.

Витягнула «Антицентр» і так само тицьнула в руки.
– Нашо ти їх підкинув?

– Я... я не підкидав їх! Ти сама забрала!.. Терезка змовчала.

Розвернувшись іти назад, вона приклала палець до скроні, вдала, наче щось

нагадала собі й, держачи дистанцію у десять кроків, спитала:

– А такої адреси ти, бува, не чув?
– і показала записку. Антонові, з його

відточеним «плазмою» зором, навіть не

потрібно було придивлятися. Він прочитав адресу і перевів погляд на Терезку.

– А де ти її взяла?

– Взяла десь. Дав один. Ну, то як, чув шось?

Антон замислився. Зміряв її вітряну, точену синім тлом неба постать, і

відказав:

– Значить, тебе все-таки знайшли.

– У Львові такої вулиці як «Набережна» не існує. Це я тобі Гарантую.

Терезка пробувала зрозуміти, яким у дану мить видавався Антон: розгубленим чи

окриленим? Вона мовчала й чекала, що цей тип втиратиме далі.