– Лео, вставай! – Сьома ввалився в кімнату до Левка і безцеремонно стягнув з нього ковдру.

– У… – Лео відвернувся до стіни і згорнувся калачиком, намагаючись таким чином протидіяти агресивному вторгненню.

Росіянин сів на край ліжка, поставив нетбук на ноги і смикнув товариша за ногу.

– Давай, давай, нема чого відлежуватись.

Українець поліз рукою під подушку і витягнув мобілку. Подивившись на час, він ледь не загарчав:

– Сьома, ти орангутанг недоношений, мені в універ на першу дня.

– Зате мені на восьму тридцять, так що роздупляйся, маю тобі дещо показати.

Скрипнувши зубами, Левко сів і підібгав під себе ноги.

– Показуй бігом, – став терти очі.

– Дивись! – Сяючи, Сьома повернув ноутбук до українця.

На екрані була фотографія із зображенням синього плавального матрацу «INTEX».

– Ну і? – почухав розкошлану голову Левко. – Це надувний матрац.

Сьома злегка наморщив ніс, засвідчивши, що йому не подобається формулювання.

– Не зовсім.

– Ти хочеш сказати, що це заморожена відбивна з мамонта?

– Це надувний пліт! – Росіянин аж попискував від гордощів.

– Чува-а-ак… – вирячився Левко, думаючи вщипнути себе, щоб упевнитися, що не спить. Семен не може бути таким шибанутим.

– Ця геніальна ідея спала мені на думку перед світанком.

«Геніальна?!!»

– Чувак, – повторив українець, – я або ще сплю, або ти довбонувся.

– Лео, ми візьмемо їх із собою, а потім, повернувшись із походу в джунглі, надуємо і спустимось на них до хатини Тора Сандерса чи, як пощастить, до Пуерто-Мальдонадо.

Ключовою в останньому реченні була вставка «як пощастить».

У Левка очі полізли на лоба:

– Ти хочеш проплисти триста кілометрів по Ріо-де-лас-П’єдрас на НАДУВНИХ МАТРАЦАХ?!

– На надувних плотах, – уперто підправив Сьома. – Нормальок, я все порахував: ця модель витримує на плаву двісті кілограмів, достатньо буде придбати дві штуки, візьмемо з собою мотузки й кілька мотків будівельного скотчу, примотаємо спорядження і рюкзаки до плотів, насамкінець виріжемо довгі тички, щоб можна було керувати, і вперед – до самого Пуерто-Мальдонадо!

– Ти сьогодні спати лягав? – покосився Левко на приятеля.

– Це вороже запитання, – блимнув почервонілими очиськами Сьома.

Українець замислився:

– Гаразд, ідея непогана. Але чому не купити справжній надувний пліт? Це ж матраци для відпочинку в басейнах!

– По-перше, не в басейнах, а на морі, а по-друге… – Росіянин поклацав по клавіатурі і показав іншу фотографію, на якій був зображений, як висловився Левко, справжній пліт. – Ось твій пліт, друже.

На екрані з’явився човен «INTEX Excursion 5 Set», розрахований на п’ять осіб.

– Солідний, – випнув підборіддя Лео.

– Ясний перець, що солідний. У похідному стані він важить двадцять шість із половиною кілограмів.

– Скільки?!

– Двадцять сім кілограмів. Ось. – Сьома ткнув пальцем в рядок у списку параметрів, де була зазначена загальна вага човна. – Ми, звісно, можемо його купити, він коштує навіть дешевше, ніж я думав, півтори тисячі крон, але хто тягнутиме його на собі? Ти? Ґрем? Не думаю. Це, вважай, ще один зайвий рюкзак. Якщо ми візьмемо з собою двадцять шість із половиною кілограмів вівсянки, то проживемо в джунглях півроку. Крім того, у нас очі полопають, поки ми його надмемо.

– А скільки важить той матрац? – сконфужено поцікавився Левко.

– Пліт, а не матрац. Та мені до вподоби хід твоїх думок, Лео. – Росіянин переможно посміхнувся. – Два кілограми триста грамів – трошки більше, ніж мій нетбук. І коштує якихось сто дев’яносто дев’ять шведських крон. Хіба не пісня?

– Це буде небезпечно, – уявляючи спуск по тропічній річці, хмурився українець.

– Це буде весело, – поплескав його по плечу Сьома. – Все, я пішов збиратися.

Українець повертався з центрального кампусу КТН додому.

Вийшовши на станції Спонья, Левко не пішов звичною дорогою. Спершу заскочив у супермаркет, де купив буханець хліба, пакет молока і яблук, а вже звідти потюпав до хатини Бенгта. Таким чином, хлопець простував додому не вздовж колій pendeltag’а, а трохи нижче, дворами дво- та п’ятиповерхівок, що скупчилися біля станції.