– Тобто п’ятий спальник дають за двадцять крон, – мигцем порахував Сьома.

– Істинно! Купляти п’ять?

– Звісно! Чого ти вагаєшся?

Єдине, через що Левко не любив капіталізм, – це різноманітні промоакції та знижки, що примушують людей купувати абсолютно непотрібні їм речі.

– Та думаю: нас же четверо…

– Менше думай, Лео, – рубонув Сьома. – Де ти ще купиш спальник за два євро?

– Але ж він нам не потрібен… – кволо опирався українець.

– Бери!

Хлопець зачепив пальцями п’ять мотузок, що стягували горловини чорних мішечків, висмикнув їх і потюпав до каси.

Всю дорогу додому Левко думав про те, на хріна їм здався п’ятий спальник…

У четвер, 5 квітня, після трьох днів прискіпливих вишукувань, друзі купили квитки.

Дешевих з однією пересадкою не виявилось. Довелося викопувати найкращі варіанти серед перельотів з двома пересадками. Найдешевшим виявився маршрут, запропонований «American Airlines» спільно з «British Airways» і «LAN Peru»: Стокгольм – Лондон – Маямі – Ліма. Назад у зворотному порядку: Ліма – Маямі – Лондон – Стокгольм. Коштувало це задоволення тисячу двісті шістдесят американських доларів.

Виліт запланували на 24 липня (відправлення з аеропорту Арланда о 7:35, прибуття в кінцевий пункт – Ліму – о 5:40 ранку наступного дня, 25 липня). Весь переліт, враховуючи час на пересадки, займе трохи більше ніж двадцять дев’ять годин.

Порахувавши необхідний для походу час і наявні фінанси, Сьома з Левком вирішили, що назад полетять 24 серпня. На те, щоб спробувати знайти Паїтіті, у них буде рівно місяць. З Ліми вирушатимуть о 9:10, а прибуватимуть до Арланди о 13:45 наступного дня, 25 серпня. Загальна тривалість перельоту – двадцять одна година тридцять п’ять хвилин.

Насамкінець Левко і Семен докупили чотири квитки на літак з Ліми до Куско, що потягнуло ще на триста сімнадцять доларів.

…Розібравши спальники, хлопці домовились, що намети дістануть самі. Один візьмуть Лео з Семеном, інший – Ґрем і Ян. По тому замовили через Інтернет дорогий туристичний GPS-навігатор «Garmin GPSmap 78s» [67] (пристрій з доставкою обійшовся в 400 USD, по сотні доларів на брата, що для студентів стало серйозним капіталовкладенням). «Garmin» дозволяв записувати двісті треків, фіксувати в пам’яті координати двох тисяч точок, мав вбудований цифровий компас і альтиметр, не тонув у воді і, найголовніше, – живився від літієвих АА-батарейок, а не від акумулятора, що усувало необхідність постійної підзарядки, яку в джунглях, звісно, не зробиш.

Покінчивши з квитками, українець із росіянином взялися за детальне опрацювання маршруту. План був такий: після прильоту в Ліму вони зразу вирушають у Куско, де пробудуть два-три дні, щоб акліматизуватись і подивитись на Саксайуаман та інші інкські руїни, після чого автобусом добираються до містечка Пуерто-Мальдонадо, де лишаються на день, щоб докупити все необхідне для походу й орендувати човен з провідником, який доправить їх угору по Ріо-де-лас-П’єдрас до місця, де, за словами Ґуннара Іверса, розташована скеля Голова Папуги (таким чином, більшу частину шляху пропливуть на човні). Далі їм залишиться діяти за інструкціями старого художника і довідатись, куди вони заведуть.

Уважно продивившись карту регіону Мадре-де-Діос, Левко штурхнув ліктем Сьому:

– Чувак, я тут щойно подумав: у нас неув’язка виходить із маршрутом.

Семен невдоволено підняв праву брову (як це так: хтось помічає щось таке, чого не помітив він?).

– Кажи.

– До скелі Голова Папуги ми добиратимемось на моторному човні, який орендуємо в Пуерто-Мальдонадо…

– Так.

– А як ми повертатимемось?

– Не зрозумів. – Голова росіянина була заморочена деталями розрахунку необхідної кількості провіанту, а також тим, яку його частину доведеться тягти на собі зі Швеції, а що можна купити в Пуерто-Мальдонадо, і він не помічав очевидних речей.

– От знайшли ми Паїтіті…

– Припустимо.

– Вийшли з джунглів, причвалали назад до кліфу, і… що тоді? Перед нами три сотні кілометрів непролазних лісів, а човен давно відплив – нас же не чекатимуть три тижні.

– Хм… – Зухвало піднята брова опустилася, хлопець став терти її пальцем.

– Ага, друже. Які варіанти?

– Можна купити супутниковий телефон і викликати когось із Пуерто-Мальдонадо, коли повернемося з нетрищ. – Іще не договоривши, Семен втямив, що ідея паскудна. Ніхто не чекатиме їхнього дзвінка, зв’язок може щезнути, сяде батарея за той час, що вони будуть у сельві, тощо. – Або… ми можемо домовитись на конкретну дату, щоби човняр повернувся і забрав нас.

Левко заперечно замотав головою:

– Е, ні. А якщо чувак роздумає плисти, бо, скажімо, перебере напередодні? Або – не приведи, Господи – хтось із нас травмується чи захворіє задовго до обговореної дати, що тоді? Кукурікати від розпачу біля Голови Папуги?

– Маєш рацію. – Росіянин взявся терти обидві брови відразу. – Я щось придумаю.