– Семе? – Американець обернувся. Він промовляв приємно, тягуче, типово так по-американському: Се’ем.

Але Семен не міг відповісти. Він повзав по підлозі, навперемінки корчачись від сміху та охкаючи від спалахів болю в шиї і плечі. Левко сердито відкинув книжку і заторочив:

– Ти ж знаєш, що цей лохуряка любить валятись уночі під розкритими вікнами.

– Ага.

– Я казав йому, попереджав коня педального: зачиняй вікно або хоча б прикривай його, а то скрутить так, що навіть перднути не зможеш без того, щоб не втратити свідомість! Словом, прокидаюся зранку і чую, як хтось квилить у сусідній кімнаті. Не те щоб волає, а так – попискує про допомогу. Заходжу і бачу: лежить цей олень, чудо природи, клешні в різні боки, ногами гойдає, як той жук у Кафки, і пихтить, аж слина з рота пре. Скрутило його – злізти з ліжка не може. Що робити? Підняв, допоміг дійти до туалету, стояв там, по-братськи підставляючи плече, поки він пісяв, потім дотягнув назад, навіть сніданок йому зготував.

– До чого тут тазик? І чого ти голий?

– Не перебивай мене! – цвіркнув Левко. – Вважайте, що мене згубила жертовність і любов до ближнього. – Останні слова прозвучали пафосно і не пасували до картинки, яку бачили перед собою Ґрем із Яном. Гості посміхнулися. – Коротше, виявилось, що в Сема є «Фастум гель». [58] Видно, не вперше так скручує. Він попросив мене розтерти йому шию, бо зі зрозумілих причин сам себе натерти не міг. Не діставав. І я…

Цієї миті Сьома зареготав як ненормальний. Лео спалахнув.

– Щоб ти здох, скотина! – прокричав він, витягуючи голову в напрямку вітальні, але ні на сантиметр не висуваючись із тазика, і тут же погамував себе: – І я погодився.

– Натер?

– Натер.

– Потім що?

– Потім пішов приймати душ. Роздягнувся, включив воду, заліз у ванну, в ліву руку взяв шланг від душу, а правою – тою, що натирав, – за звичкою… почухав «помідорку».

– Яку «помідорку»? – не втямив мулат.

Ян на той час уже все зрозумів і зігнувся від реготу, опустившись на підлогу поряд із Семеном.

– Ліву.

Ґрем прискіпливо подивився на тазик:

– І що? – Він усе ще не в’їжджав у тему.

Левко шумно видихнув і нахмурився. Зморщився так, що складки аж на ніс полізли.

– Чувак, ти взагалі знаєш, що таке «Фастум гель» і як він діє?

– Е… в загальних рисах. – Американець затих. І тут до нього почало доходити: – О, фак… – Кутики губ поповзли вгору, очі заіскрилися – він уже ледве стримував сміх. – О, б-а-адді, ти… тією самою рукою?

– Та-а-ак.

– Чому ти не помив її?

У відповідь Левко загорлав що було сили:

– А хто миє руки перед тим, як лізти в душ, йолопе?!!

– Ха-ха-ха! – Ґрем нарешті зліпив докупи всі шматки історії: вирваний шланг, тазик з водою і безперервне істеричне хихотання Сьоми. – Ну ти даєш, Лео! Ха-ха! Що далі?

– Перших п’ять секунд не пам’ятаю, – похнюплено розказував українець. – Очуняв посеред вітальні з відірваним шлангом у руці. Ну, тобто тим шлангом, що від душу. А внизу жарило так, що, думав, очі полопають…

– А ви уявіть мене. – Семен дореготався до сліз. – Лежу, нікого не чіпаю, а тут – тріск, двері ванної залітають на середину вітальні, потім вискакує Лео, мокрий весь, і ричить: «Горю-у-у-у!» Я сповзаю з ліжка, навкарачки клигаю до вітальні і питаю: «Що таке?» А він знову: «Горю-у-у-у!» А я такий: «Де гориш?!» А він мені: «Пішов на хер!» – і побіг назад у ванну.

Нареготавшись удосталь, Ґрем кивнув на тазик:

– І довго ти так сидиш?

– Та десь із годину. Трохи менше…

Ян протиснувся до ванної, роззирнувся:

– То що, нараду проводитимемо у ванній, чи як?

– Нє, – українець видушив із себе посмішку, – я ще трохи посиджу і буду вилазити – ніби попускає. Ви поки хавку готуйте.

– Обмотай «помідорки» вогким рушником, – порадив чех. – Ефект той самий буде.

– Так і зроблю.

Ґрем протиснувся поруч із Яном і вислизнув у вітальню. Перетнув кімнату і підійшов до холодильника.

– З чого почнемо? – розчиняючи дверцята, голосно спитав американець. – У нас із минулого разу ще «Budweiser» лишився.

– «Bud», – випалив чех.

– «Bud», – луною повторив Сьома.

То був справжній чеський «Budweiser Budvar», [59] а не, як повторював Ян, американська підробка. Минулого тижня Фідлер привіз кільканадцять пляшок із Чехії, вважайте, прямо з заводу. Проте Левко віддавав перевагу німцям.

– Мені «Paulaner»! [60]

– О’кей, баддіс, замовлення прийнято. – Ґрем дістав пляшки і зачинив холодильник.

Тим часом чех розпакував чипси, а росіянин взявся готувати свої фірмові сухарики, обсмажуючи кубики чорного хлібу зі шматками бекону та посипаючи їх спеціями. Починався один із найприємніших і однозначно найлегший етап великої подорожі – планування.