Шрифт:
253
Я прагну свіжості рожевоюних щік,Томлюсь, побачивши лози прозорий сік,В усьому сущому волію частку мати,До того, як у прах я повернусь навік.254
Хайяме, ти хмільний щодня бредеш — радій же!З місяцевидою ти річ ведеш — радій же!Все, що на світі є, спадає в небуття!Ти міг би прахом буть, а ти живеш — радій же!255
Пий, поки сила є, душею не болій!Не згадуй давнього, відмовся від надій!Із цього захистку хвилинного в дорогуЙ зерна ячмінного не візьме багатій! 256
Хай буде радістю тобі хвилина кожна!На трон утіхи сядь! Навіщо ця побожнаДанина Небові — гріхи й покути? ТребаОд світу брати все, що тільки взяти можна!257
Я спав — і от мудрець мені у сні прорік:«Немає радощів для заспаних повік!Соннивче, ти забув, що сон — подоба смерті?Збудись, бо прийде час — і ти заснеш навік!»258
Чи й далі житимеш серед турботи й нуди,Добро стягаючи, щоб вік прожить, як люди?Наповни келиха! Хто зна, чи встигнеш зновуПовітря видихнуть, що увібрав у груди?259
Творець, благослови мене добром твоїм,Щоб я не дякував за той кусок, що їм,Дурному й підлому! Щоб був я завжди п'яний,Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!260
Тюльпани та троянди пурпурові —Тим пурпурові, що зросли із кровіМужів великих. А ота фіалкаІз ока дівчини зросла в діброві. 261
Як тільки ранок прожене пітьму,Я знову келих із вином візьму.Відомо, що в вині є гіркота…Це значить: істина сама в ньому.262
Душі жалобного не накидай убрання,Із книги радості не припиняй читання,Пий келихом вино, сповняй свої бажання,Бо може статися, що мить оця — остання.263
На Долю нетривку не покладай надійI Часу гострий меч розпізнавати вмій!Халву, що покладе тобі Фортуна в рота,Ковтать не поспішай, бо є отрута в ній. 264
Цей караван-сарай із парою ворітГотує муки нам і квапить наш відхід.Щасливий тільки той, хто не прийшов на землю,Блаженний тільки той, хто не родивсь на світ.265
Пожалься, Господи, душі, що потерпаєВ полоні давньому, звідкіль путі немає!Ніг, що самі несуть мене в полон, пожалься!На руку згляньсь мою, що піали шукає!266
Не слухай голосу продажного піїти,Будь там, де п'ють вино, де є красуні й квіти!Один по одному ідуть у безвість люди —Й немає жодного, хто б повернувся звідти.267
О раб семи планет і чотирьох стихій,Що вічно трусишся в пропасниці лихій!Зречися радості! На цім розпутті спрагиПро поворот назад і думати не смій!268
І грудочка землі, й пилиночка малаБули частинами прекрасного чола.Легенько ж куряву стирай з лиця красуні,Бо й курява колись красунею була. 269
На жбан, з якого п'є поденщина проста,Пішла султана плоть, дастура кров свята,А на коновочку, з якої п'ють гуляки, —Щока опиуса і дівчини уста.270
Так мало радості в цьому земному колі!Тож не схиляй чола, будь весел і в неволі!Тримайся з мудрими, бо й сам ти тільки легіт,Вода, вогонь та пил, що віється у полі.271
Іде життя моє безрадісно і вбого,Роблю без виробу й не зароблю нічого.Спасибі Вишньому, що хоч біди та злиднівНам не доводиться випрохувать ні в кого. 272
Одні по кручах бід усе життя блукаютьI хто вирішує всі справи їх — не знають.А ці вишукують нагоду лиш — і потімУсе доконують, що загодя рішають.273
Аж поки з бідними біди не наберешсяI кров'ю власною не раз, не два заллєшся,Добра не діждешся… Не діждешся, хіба що,Немов закоханий, ти сам себе зречешся.274
Коли нова весна вбере долини дно,О люба, міркою хай цідять нам вино!На пекло, гурій, рай не дуже розраховуй,Адже у нас про них говорять не в одно.