Шрифт:
183
Коли, опатравши, як птицю степову,Назавжди смерть мене утопче у траву,Зберіть тоді мій прах, зробіть сулію з нього —I, вчувши смак вина, я знову оживу.184
Коли сконаю я, вином мене обмийтеI поминального у келихи налийте!Як хочете знайти мій прах у день спасіння,Долівку заступом у кабаку розрийте!185
Не пий, наказують, твоя вина в вині:Настане судний день — і будеш ти в огні.Це так… Та з радістю б віддав я землю й небо,За мить, коли в шинку ми сидимо хмільні. 186
Ми — зібрання ляльок, нас крутить як хотяНебесний витівник. На килимку життяМи витанцьовуєм (це правда, а не казка) —I потім падаєм у ящик небуття.187
Я птаха спостеріг на древній вежі Туса,Що пильно роздивлявсь на череп Кай-Ковуса.Я чув, як черепу він мовив: «Леле, леле!Де тулумбасів гук, де горді чола й вуса?»188
Як буде в тебе жбан іскристого напою,Розпий з людьми його, з якою хоч юрбою,Той, хто життя нам дав, не журиться нітрохиТвоїми вусами й моєю бородою. 189
О небо! Тугою мені ти серце краєш,Сорочку радості з плечей моїх зриваєш!Вітрець, яким дишу, ти полум'ям проймаєш,А воду, що я п'ю, ти в попіл обертаєш!190
Багатства прагнеш ти… Та чи в багатстві сутьКороткого життя? Всі, хто живе, умруть.Життя у позику тобі даеться — отже,З ним розлучитися щодня готовий будь!191
Ми поряд з келихом тримаємо Коран,То йдем у праведний, то знов у грішний стан.Під синім небом цим не зовсім ми кафіриI не належимо цілком до мусульман. 192
Немало і до нас було ночей і днів,Так само небосхил танок одвічний вів.Тихесенько ступай, бо глина під ногамиБула зіницями місяцевидих дів.193
Із глека повного, із наших повних чарСкуштуймо в затишку лози солодкий дар!Живім, поки живі — і поки пару глеківІз праху нашого не виліпив гончар!194
Над марним світом цим не треба вболівати,Хай серця не смутять його розкішні шати.Минуле відійшло, майбутнього не видно!Тож майся весело — і не зважай на втрати! 195
Встань, серце, візьмем чанг і вип'ємо вина,I добрії свої збезчестим імена!Як треба — й підстилку пропиймо молитовну!А сором… нащо він, коли душа хмільна!196
Святковий місяць наш іще засяє ново.Тож веселись і ти! Все убране святково.Старий від слабості поблід і зажурився —I, виболівши, в тьму спаде обов'язково.197
Що я закоханий, у тім гріха не бачу.Про це з невігласом я й слів дарма не трачу.Адже кохання мед лікує тільки мужніх,Непомічний він тим, хто має іншу вдачу. 198
У світі нашому, в його ділахЯ тільки марність бачу, тільки прах.Куди не гляну, бачу я для себеЛише біду… Хвала тобі, Аллах!199
Аж поки рук своїх ми дружбою не зв'яжем,Ми лиха нашого не вб'єм, не переважим.Хоч не розвиднілось, ми випиймо, бо сонцеВставатиме й тоді, як ми у землю ляжем.200
У місті вславишся — не обминеш огуди.В кутку сидітимеш — назвуть зловмисним люди.Ільясом, Хизром будь — не пощадять, тож кращеЖиви самотником і не ходи нікуди. 201
О Майстре, нашого життя первопричина!Чом стільки має вад твій первотвір — людина?Як добре виліпив, навіщо розбиваєш?А вийшла помилка — чия ж у тім провина?202
Своєї долі ми не зменшим, не примножим —Стрічаймо ж суджене із настроєм погожим!Твої й мої діла, оскільки нам відомо,Переінакшити ми все одно не зможем.203
Коли в тобі самім добра і зла зерноI Долею твій шлях накреслений давно,Ти неба не картай, а розміркуй: за тебеУ тисячу разів нещасніше воно! 204
Поглянь на випнутий угору небосхил,Що найкмітливіших утоптує у пил!На дружбу келиха й сулії, що устамиСтулились, поки кров їй витікає з жил!205
О серце, все збери, що маєш! Край водиСадочок радості собі опоряди —Й побувши у ньому вечірньою росою,Знімись удосвіта й назавжди пропади!206
Розумним і твердим у цьому світі будьІ завжди мовчазним у цьому світі будь!I, поки очі є, язик і вуха в тебе,Сліпим, німим, глухим у цьому світі будь!