Шрифт:
275
Коли у мудрого є тайна будь-яка,Хай в серці криється у нього, як Анк'a*.З малої рісочки стає перлина в мушлі,Коли глибінь її оточує морська.* Казковий птах.
276
Я тільки й знаю, що знання шукаю,В найглибші таємниці проникаю.Я думаю вже сімдесят два роки —I бачу, що нічого я не знаю.277
Надії зернятко серед зерна зостанеться.Не буде нас, а дім і глек вина зостанеться.Пропий із друзями все золото, що маєш!А ні, то ворогу твоя казна дістанеться. 278
Мене всі недруги філософом зовуть.Бог свідок, що обрав собі я іншу путь.Прийшовши з безвісті у цю долину горя,Принаймні знаю я, ким сам я хочу буть.279
Цей світ і дня мені не дав прожить на волі,Своїми втіхами не тамував він болі.Довгенько вчився я в його суворій школі,Та не скінчив її, не став я майстром Долі.280
Не можу сонця я сховать за рожі-квіти,Ні тайну виявить, яку привик таїти.У океані дум знайшов перлину — розум,I я перлину ту не смію провертіти. 281
Ми — сонце щастя й горя океан.Ми справедливість любим — і обман.Злі й добрі ми, довершені й нікчемні,Іржаве дзеркало й Джемшідів жбан.282
Я не по бідності обходжусь без вина.Мені ні суд людський, ні кара не страшна.Я п'ю лише тоді, коли на серці радість.А нині в серці ти — і я не п'ю вина!283
Хто-небудь виступить і всім гукає: «Ось я!»Сріблом і золотом у вічі сяє: «Ось я!»Та тільки, тільки-но налагодиться жити,Як Смерть із засідки вже виступає: «Ось я!» 284
Назавжди вийшов я з недоброго житла,Де порохом стають усі людські діла.Хай той потішиться, що смерть мене взяла,Хто вигулькне живий із-під її крила.285
Ще вчора виспіли плоди твоїх надій,Усе одержав ти, чого жадав, радій!Та знай: без тебе все рішається зарані,Що потім на путі трапляється твоїй.286
Купив я глечика у гончара в крамниці,I він одкрив мені предивні таємниці.Він мовив: «Був я шах, мав щирозлотний келихI став я глечиком для кожного п'яниці!» 287
З гілля надій моїх діждавши урожаю,Своєї долі нить простежу я до краю.Чи довго скнітиму в тіснім життя затворі?Коли до небуття я двері відшукаю?288
Якби в ділах Небес неправди не було,Ніхто б не докоряв їм за щоденне зло.Якби над Долею стояла справедливість,Чому б у мудрого схилялося чоло?289
Для тебе загадки в житті на кожнім кроці,Ти в мислях плаваєш, як тріска у потоці.Із квітів та вина влаштуй для себе рай,Бо хто зна, чи його ти знайдеш на тім боці. 290
Цей океан буття прийшов із тьми віків.Перлину тайн його ніхто не провертів.Ми розмовляємо про наші власні справи,А перед тим, що є, ми не знаходим слів.291
Вставай і серце нам розвесели, кохана!Від погляду твого зціліє в серці рана.Налий вина, а ми — укупі вип'єм, покиІз праху нашого не виліпили жбана.292
Приводять одного, щоб іншого забрати,Щоб тайни вічної нікому не пізнати.Ми помацки йдемо: життя — це тільки чаша,Призначена вино п'яницям одміряти. 293
Це лихо грається зі мною не з учора.Ти щастям чванишся… Та чи тривка ж підпораТе щастя? Не стоїть на місці небо. ДоляНа всякі витівки, на всякі штуки скора.294
Людина муками звільняється з оков.I крапелька води, в тісний попавши схов,Стає перлиною. Хто втратив, той добуде —I келих випитий запорожниться знов.295
Від чорної землі до зоряної твердіЙ на мить не припиняв я пошуки уперті.Я мислю гострою усі вузли розплутав —I тільки не зумів розплутать вузол смерті. 296
Як парість вічного зросла з твого садочка,Як надокучила тісна життя сорочка, —Шатру тілесному хисткому не звіряйся:Немає жодного тривкого в нім кілочка.297
Плює услід мені судьба моя проклята.Як не стараюся, дарма, все йде до ката.Душа збирається. «Побудь», — кажу — і чую:«Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!»298
Усе, що в тебе є, туманом розтає.Нікчемністю стає, що маєш за своє.Вважай, що все, що є, на світі не існує,А те, чого нема на цьому світі, є.