Хто вас впізнає у кривавім клоччі?

Хто крім дощів поткнеться вас обмить?

Хто гайворонням вицабані очі

червоною китайкою затьмить?

Які ж вас дзвони одридають?

Хто проведе у Божу путь?

Своїх — то з честю поховають

А наших — просто загребуть.

Назвуть вас зрадниками, страдники

імено ваше осквернять.

А раз ви зрадники, то й зрадники

то можна й землю зарівнять.

Та не яку ж, а вашу власну,

що ви за неї полягли

Ви ж до чужих земель не сласні. —

кого ж ви зрадили коли?!

Яку порушили угоду,

чого хотіли не свого?

Таж зрадник власного народу —

хто вірний ворогу його!

…А ХЛОПЦІ БРЕДУТЬ ЛІСАМИ.

Хто не умер від ран.

їсть болотяну чичву і лісовий катран.

Нема кінця учепистій біді.

В голодних селах вимерли цимбали.

Убиті коні в моховій воді.

де рештки мого війська видибали.

Убиті коні… потязі боліт…

і я один на всенький кругосвіт…

Поставлю свічку при іконі.

Та й вип'ю ще раз. Отако

Розпряга-а-айте, хлопці, коні!

Розпрягайте, хлопці, ко —

Ні!

Піду на Запоріжжя.

Дожидатись перестану.

Я ж їх перевішаю, я ж їх переріжу.

я ж перед ними на коліна стану!

Я їм скажу: чортові душі.

є ж іще сила в цій булаві!

Я ж не лежень, я ж дужень,

я ж того й занедужав,

що не знав, чи ви хоч живі.

Я їм скажу: вибирайте гетьмана

визволяйте край з-під кормиги.

Ну, а я… Зрештою, геть мене.

коли я вже вам не до шмиґи

Той чи інший, це вже однаково.

Аби кращий, хай буде так.

Я ж не піду,

як титар із карнавкою

довір'я назбирати на п'ятак.

Як ви забули Корсунь і Пиляву,

як вам на греця слава Жовтих Вод,

то проміняйте славу на халяву,

і засміється сам Іскаріот!

Хай булави дохопиться проноза.

А я покочусь по оцій землі —

п'ятим колесом вашого воза,

десятою водою на киселі…

ОСЬ ТІЛЬКИ НІЧ…

ЗАСНУТИ Б ЧИ УМЕРТИ…

Ліси шумлять. Не спиться. Постарів.

Волочить місяць промінь перетертий,

як зав'язку гранітних постолів.

Я НИНІ ВЖЕ НЕ ТОЙ. МЕНІ ВЖЕ НЕ ДО СЛАВИ

Уранці встати, думаю, чи варт?

У Паволочі дощ. У нас принишкли трави.

У відьми поперек. У мене голова.

Та відьма все бурчить. У неї що не спомин —

що я її не слухав, не вірив, а дарма.

Та відьма як сльота. Хоч би літала в комин.

Та в цій фортеці й комина нема.

АЛЕ ЯКБИ НАМ ГОСТІ ЯКІ ТРАПИЛИСЬ,

тут навіть є щось схоже як для трапез.

Дубовий стіл і старовинна піч.

І хоч склепіння проточили зливи.

і вже та піч розтрісла увсібіч,

ще кахлі є зеленої поливи —

якась жар-птиця, виноградний лист

і лев зелений, китичкою хвіст

І сажотрус з драбинкою, і кінь.

і ще химерних кількоро створінь

Пани жили. Мабуть, якогось древа.

І кубки є. Начиння для потрав

Розсохлася бандура зброярева —

у простінку стоїть. Мабуть, давно не грав

Стрільчасті вікна. Ще й якась небога

тримає стелю в себе на плечі

І на гіллі оленячого рога

ще навіть є недопалок свічі.

І на старому клапті гобелена

рудий мисливець і трава зелена.

Все занепало, все взялося плямами.

Вже цій фортеці років триста є.

Та при дзиґарку пані порцелянова

все ще на мармур ніжкою стає…

А ось колумни. Певно, була заля.

Тут грали полонез. Тепер тут тлін і мох.

Підземний вихід до ріки. Провалля.

І кості в ланцюгах. Мабуть, тюремний льох.

ЯКИЙСЬ ЩЕ Й ЛИЦАР Є ТУТ У СТІНІ.

Любило панство кам'яні парсуни.

Колись тут жив. Тут гоцав на коні.

Ці вина пив. Любив якусь красуню.

Прикрив лице забралом кам'яним.

Надбитий янгол молиться над ним

І стежить тихі поповзи вужа