— Для людини, яка служить вам, — ні! — Вайс і оком не змигнув.

— Ви меткі на слово. — Додав: — Віллі Шварцкопф був дуже здивований, що ви не визнали за можливе поділитися з ним враженнями про свою нову службу.

— Розмови про службу нам щонайсуворіше заборонені, мій бригаденфюрер.

— Ким?

— Самим змістом нашої роботи, — швидко здобувся Вайс на слово.

— І вона вам подобається?

— Я служу рейхові.

— У таких випадках годиться відповідати — фюрерові.

— Так точно, мій бригаденфюрер!

— Ну що ж, ви, здається, вже чудово розумієтесь на тонкощах нашої служби, — значуще сказав Шелленберг. Після паузи спитав: — Ви маєте до мене запитання?

— Я щасливий побачити вас, мій бригаденфюрер!

— Це все?

Вайс промовчав.

Шелленберг, пильно дивлячись у вічі Вайсові, раптом заявив:

— Запам'ятайте ще одне ваше ім'я — Фред. Воно існуватиме лише для моїх особистих розпоряджень. — На мить затримався, потім простягнув Вайсові вкладено у пластмасову обкладинку посвідчення, звелів: — Прочитайте.

У посвідченні стояло: «Пред'явник, 178 см на зріст, 72 кг ваги, сірі очі. Має право їздити по всіх шляхах рейху, генерал-губернаторства, Франції, Бельгії, Голландії, в'їздити в заборонені зони, концтабори, гарнізони військ СС та вермахту на будь-якій машині у цивільному або військовому одягу і з будь-яким пасажиром або пасажирами. Посвідчення дійсне тільки при наявності фотографії.

Підписи: рейхсфюрер СС (Гіммлер), начальник гестапо (Мюллер), начальник ОКВ (Кейтель), начальник СД (Кальтенбруннер)».

— Могутній документ, — сказав Вайс, поважливо повертаючи посвідчення. Шелленбергові.

Той недбало кинув його на стіл, трохи підвівся і, подаючи Вайсові руку, мовив:

— Сподіваюсь, якщо ви й падалі будете такі ж справні, ваша фотографія, можливо навіть найближчим часом, знадобиться для цього документа.

Вайс потиснув простягнуту йому руку, вклонився і рушив до дверей.

Раптом його зупинили:

— Чому ви не доповіли партії про деякі злочинні дії капітана фон Дітріха? — спитав Шелленберг.

Вайс швидко обернувся і твердо відповів:

— А тому, що мій безпосередній начальник пан фон Лансдорф не давав мені про це ніяких вказівок.

— Ви не виконали обов'язку наці.

— Я керуюсь насамперед своїм службовим обов'язком.

— Ви хочете сказати, що, існує якась різниця між обов'язком перед партією і службовим обов'язком?

— Я цього не казав, — відповів Вайс.

— Проте я вас так зрозумів.

— Ви хочете так мене зрозуміти? — спитав Вайс.

— А ви не хочете, щоб я вас так зрозумів?

Йоганн знав, що в Шелленберга взаємини з Гіммлером дуже добрі, а з Борманом — мало не ворожі. І наважився на страшно сміливий вчинок. Ступивши крок вперед, заявив:

— Так, ви мене правильно зрозуміли, мій бригаденфюрер.

Шелленберг стиснув зуби, гострі щелепи ще різкіше виступили на його жовтуватому обличчі. Він довго мовчав, не відводячи допитливого погляду від Вайсового обличчя, потім несподівано усміхнувся, сказав приязно:

— Пан фон Лансдорф — мій друг, і його доброзичлива думка про вас стала ще однією причиною того, що віднині ви значитиметесь у моєму особистому списку як Фред. І я відповім вам довір'ям на ваше довір'я. Не виключено, що найближчими днями фюрер, можливо, підпорядкує абвер рсйхсфюрерові. Таким чином, ви матимете змогу знову зустрітися з деякими своїми попередніми товаришами по роботі, зокрема і з капітаном фон Дітріхом. — І Шелленберг знову, цього разу значуще, міцно, потиснув Вайсові руку.

Коли Йоганн розшукав у саду Густава, той з його обличчя зразу догадався про результати зустрічі з шефом і теж рішуче, навіть з деякою гарячністю, потиснув йому руку.

У ресторані «Золотий олень» на вимогу Густава вони розпили на честь Вайсових успіхів пляшку старого колекційного вина. І сам заплатив за нього, хоч таке марнотратство не було звичне навіть серед близьких друзів: офіцери розвідки в таких випадках завжди розплачуються кожен за себе.

Чергову зустріч професор призначив Йоганнові у тихому куточку на березі озера Хавель, зарослому плакучими вербами з довгими вітами.

Коли Йоганн прийшов, професор уже чекав його в рибальському човні.

Беручись відразу за весла, професор мовив:

— Уявіть собі, я запросив вас тільки для того, щоб, як кажуть у нас дома, провести разом вихідний день. — Усміхнувся: — Як ви гадаєте, можемо ми дозволити собі таку розкіш?

— Не знаю, — відповів Вайс.

— Я пропоную, — заявив професор, — повністю віддатися фантазії: уявімо собі, що ми з вами рибалимо де-небудь, припустімо, на Ладозі.

— Не схоже, — зітхнув Вайс.